Розділ 21 Місто, що співає

Зала зустріла Максима гучними оплесками.

Він повільно вийшов на сцену, тримаючи в руках гітару.

Світло прожекторів стало м'якшим, теплішим. На великому екрані за сценою з'явилися вечірні краєвиди Львова: вузенькі вулички, старовинні кам'яниці, ліхтарі, що золотили осінню бруківку, і чашка гарячої кави, від якої повільно здіймалася запашна пара.

Максим сів на високий дерев'яний стілець.

Провів рукою по струнах.

Перші акорди тихо розлилися концертною залою.

Він підвів очі до глядачів.

— Цю пісню я присвячую місту, яке навчило мене мріяти... і людині, яка навчила мене любити.

Його погляд зустрівся з поглядом Ксенії.

Вона стояла за кулісами, міцно притискаючи до грудей свою збірку.

На її обличчі світилася лагідна усмішка.

Максим усміхнувся у відповідь.

І почав співати.

«Місто, що співає...»

Мелодія легко пливла залом.

У ній було все, чим жив цей вечір.

Осінній Львів.

Аромат кави.

Старовинні вулиці.

Добрі люди.

Любов.

Надія.

І музика.

Під час першого приспіву кілька людей почали тихенько підспівувати.

До другого приспіву вже майже вся зала співала разом із Максимом.

Їхні голоси зливалися в одну велику мелодію.

Здавалося, що й саме місто співає разом із ними.

За вікнами тихо кружляло золоте листя.

Ліхтарі освітлювали вечірні вулиці.

А всередині концертної зали ставало дедалі тепліше.

Коли прозвучав бридж, Максим на мить перестав дивитися на глядачів.

Його очі знайшли Ксенію.

Вона ледве помітно кивнула.

Наче хотіла сказати:

«Я поруч.»

Останній приспів лунав особливо натхненно.

Після фінального акорду настала тиша.

Та лише на одну мить.

За нею вибухнули оплески.

Уся зала підвелася.

Люди аплодували стоячи.

Дехто підняв над головою ліхтарики телефонів.

Теплі вогники освітили залу, мов маленькі зорі.

Максим низько вклонився.

— Дякую вам, — тихо сказав він. — Сьогодні ми співали не лише пісні. Ми співали про добро, любов і надію. І якщо хоча б одне серце цього вечора стало трішки щасливішим, значить, усе було недаремно.

Оплески не стихали.

Максим зробив кілька кроків убік і простягнув руку.

Із-за куліс вийшла Ксенія.

Вона стала поруч.

Їхні долоні зустрілися.

Вони мовчки дивилися на людей, які подарували їм цей незабутній вечір.

Попереду на них чекало ще одне, останнє слово.

Слово подяки.

І фінал благодійного концерту.