Де цвіте кохання

Розділ 10 (Ілон)

— Ілоне, — задиханий хлопчина зупинив мене саме напівдороги до ватажка. 

По його зовнішньому вигляду та виразу обличчя неважко було здогадатись, що щось трапилось. Дамірів син явно хвилювався.

— Що сталось?

— Там Тимур влип, — його очі бігали, видно, що сам розгубився. Нехай буде що дорослий альфа вже, але й такі моменти бувають, коли можна було показати власну слабкість.

— Ти розкажеш нормально? Чи все загадками будеш говорити? — я прикрикнув, аби він зібрався, розказавши в чому там справа, що треба було аж мене знайти, а не йти з проблемою до їхнього батька, або на крайній випадок до ватажка.

— Він Алію не відпускає.

— Що ти сказав? — різко скочив на ноги.

— Схопив її й не відпускає, — він не дивився мені в очі, ніби сам відчував провину.

Я дивився на нього і все не міг второпати, що відбувалось. Ця трійця завжди була разом. З самого дитинства їх неможливо було роз'єднати. То в чому зараз була проблема?

— В якому сенсі не відпускає?

— Він прийшов до нас вже якимось збудженим. Як обійняв її, так і не відпускає. Ще й на мене гарчить. А ще його запах змінився. Так в період… Ну ти розумієш…

Я як тільки почув відразу зрозумів в чому справа. Що ж він не розпізнав явних симптомів? 

— Чому він пішов до неї в такому стані? — сердито накинувся на хлопця, хоча він не був  у цьому винен. 

Не тямлячи себе від злості я, не слухаючи більше Аміна, вискочив з будинку оголюючи всі свої інстинкти. Налаштовувався на те, щоб знайти свою омегу. Захистити її від впливу чужого альфи. Здавалося, що сам розумом поїду. Розірвати б того хлопчиська на тисячу шматків.

— Вони біля лісу, — він побіг за мною, помічаючи наскільки я розізлився. 

Якщо це те, про що я думав  і в нього справді почався гон, то я  не заздрив би цьому хлопцю. Якщо через це постраждає моя дівчинка, або він якимось чином зашкодить їй, я не подивлюсь, що виховував цього альфу. 

Вже на підході до лісу повсюди був його запах. Насичений та густий. Я точно не помилився. 

Трясця. 

Щоб він був не ладний!

 Як це могли допустити? Мої інстинкти кричали, що варто було захистити своє. В той момент я готовий був його придушити.

— Тимуре, відпусти її, — гаркнув, як тільки побачив, що він нависнув над дівчиною, яка боялась ворухнутись. Він не зрушив з місця,  не відпустив її,  навіть не відірвався від моєї омеги. Натомість альфа сильніше стиснув її у своїх обіймах, прикриваючи Алію собою. Не давав мені можливість підійти ближче і забрати її. Відчував сильнішого. Відчував конкурента.

Всі ми втрачали голову під час гону коли були молодими, але в нас завжди були ті, хто запросто міг привести до тями, вказати на своє місце. Іноді з цим справлявся батько, іноді потрібна була допомога ватажка.

Але не цього разу, зараз Северину не потрібно було знати про інцидент з його дочкою. 

— Тимуре! — я наказав йому відірватись від омеги застосовуючи власну силу. Я звісно не був ватажком, але на правах другого сильного альфи в зграї теж  мав деяку владу. 

Збивши його з ніг, як тільки побачив, якою знесиленою була в його обіймах Алія. Я не шкодував хлопця. Завдавав йому удари куди тільки очі бачили. Він відповідав мені. Відповідав на мої удари не менш агресивно. 

Тимур пручався до останнього. Сильний, засранець. Дамір міг би пишатись своїм сином. От тільки чого не вслідкував за ним? Чого випустив? Чого допустив, щоб він знайшов омегу раніше? Вона була моя і я не збирався віддавати її цьому шмаркачу.

Я перекинувся у вовка, змушуючи Тимура зробити теж саме. Він легко вівся на провокації й це було мені на руку. Я лапами роздер йому бік, який вже почав кровити коли старався відсунути його від омеги.

Тимур після моїх ударів ледь на ногах стояв, хитався з боку  бік, але вперто підіймався, щоразу, як я збивав його на землю. Моєму вовку це не подобалось. Він вимагав роздерти конкурента, або взагалі позбавити його життя. Щоб більше не смів лякати мою омегу, щоб більше не наближався до неї. Мені хотілось, що вона не вдихала більше його запах.

А коли він знесилено  впав додолу, знову приймаючи людський вигляд, то до мене почало приходити розуміння, як сильно на мого внутрішнього вовка повпливала ця ситуація.

Я ледь його до смерті не забив. Головою розумів, що він не з власної волі так вчинив, а от сутність моя казала мені, я все робив правильно, бо захищав честь своєї омеги.

— Аміне, тримай його, — гукнув іншому хлопцю, щоб допоміг мені, бо як би сильно я Тимура не відгамселив, але той все одно рвався до Алії.

До речі про саму омегу. Про неї також треба було  подбати. Навряд чи вона раніше стикалась з альфою в гон.

Амін, тримав брата, декілька разів вмазав йому по обличчю, намагаючись привести до тями. Третій удар, був охолоджуючим для альфи, бо видно було, що той почав розуміти, в яку ситуацію втрапив.

— Алія, — прохрипів, поглядом шукаючи омегу. Дівчина, схопилась руками за носа, закриваючи його. Вся стала червона, ніби задихалась. На мене не  діяв запах Тимура, а от на неї…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше