Розділ 9(Алія)

Одна новина була хорошою - він буде на оглядинах, а інша поганою, бо хтозна-ким може бути його пара. 

Після нашої розмови на бабусиній кухні я відчула несподівану легкість. Це не перекрило всіх моїх страхів щодо його від’їзду в людське поселення, а також щодо його жінок, які там знаходились, однак я знала, що поки він був тут -  нічого не станеться.

— Чого сидиш тут одна? — на моє плече впала рука Аміна. Як я знала, що це саме він? Його запах видав його раніше, ніж альфа встиг наблизитись. 

— Захотілось від вас відпочити, — закинула голову догори, аби глянути на нього.

— Образила, — приклав руку до серця, вдаючи сильний біль.

— Переживеш.

— Тебе сьогодні той вовк не пасе? — він плюхнувся поруч на сухий стовбур дерева, підставляючись під промінчики сонця, що були такими рідкісними взимку.

— Я не коза, щоб мене випасати, — я скинула його руку зі свого плеча. Бо, по-перше, вона була важка, а по-друге, мені не хотілось, аби мене чіпав чужий альфа, а потім уважно глянула на нього. 

— Ти дивись, я тобі вже і сказати нічого не можу, чого ти ображаєшся?

— Не говорив би дурниць, то може б й не ображалась, — я закрила книгу, яку до того намагалась читати. Все одно було марною витівкою. Не читалось мені, коли думки були в геть іншому місці. — Ти сам?

— Ти й так знаєш, що сам. Тимур підійде пізніше. Мене вперед відправив. Між вами щось сталось?

Амін повернув до мене голову, впиваючись поглядом. Яким би безладним він не був, але за брата горою стояв. Шкода, що це не всі помічали. 

— Ні, нічого не сталось. А що таке? 

— Кажу тобі, він став тебе уникати. Хіба раніше таке було? — енергійно поцікавився альфа. 

— То чому ти мене питаєш? Твій же брат мене уникає, з твоїх слів, а не я його. Ти б краще з Тимуром поговорив, аніж мене мучив.

Амін випустив повітря з легень. Я чула настільки був розчарований його видих. Не добився бажаного. Але це не було моєю провиною, бо я  й сама не знала, що творилось з Тимуром останнім часом. Ми не говорили з моменту святкування мого вісімнадцятиріччя. Тоді я з ним востаннє нормально поспілкувалася. Тому питання Аміна й справді повинні бути поставлені іншій людині. Іншому альфі.

— Ну нарешті, — вигукнув він, заглядаючи мені поверх голови. — Зараз я вас розговорю. Нікуди  не подінетеся від всевидячого Аміна.

Я повернула голову в той бік, куди дивився Амін. Хоча і без того знала, що в наш бік рухався Тимур. Дуже вже в нього був запах насичений. Такий, що забивався в ніздрі, проникав в пори. Від концентрату його аромату мені було важко вдихати повітря. Голова крутилась та туманилась. Здавалось, що його було занадто багато.

— Привіт, — оксамитовим голосом привітався він і нахилився до мене, поцілувати  щоку. Так ніжно, ледь торкаючись губами. 

— Привіт, — розгублено промовила. Він ніколи собі не дозволяв такого, хіба в дитинстві, коли через ігри забувався. 

— Рухайся, — сердито мовив Аміну, щоб той поступився йому місцем поруч зі мною, хоча і міг сісти з іншого боку. Але ж ні, брата зігнав. Мені здалось, що він не хотів, аби Амін сидів близько біля мене. 

— Ну нарешті ми поговоримо,— потираючи руки мовив Амін.

— Я тобі ще вдома сказав, що нема про що говорити, — сердито відповів йому Тимур, принюхуючись. Він ніби хотів відчути якийсь конкретний запах. 

Запах, якого тут  не було. 

— Я тут якраз говорив з Алією про те, що між вами сталось…

Тимур глибоко вдихнув, повернув свою голову до Аміна.  І я не знаю, що його брат побачив, але альфа різко зблід. Я здивовано дивилась на нього, але не розуміла в чому справа, бо переді мною сидів все той самий друг, якого я знала з дитинства.

— Тим, з тобою все добре? — обурився Амін, але все-таки відсів від мене, поступаючись місцем брату, а потім і зовсім став навпроти нас.

— Угу, — пробурмотів він, навіть не дивлячись на нього. Тимур з вибаченнями на вустах притягнув мене у свої обійми й носом уткнувся в мою маківку.

Він огортав мене своїм запахом, але натомість вдихав мій. Це було так неправильно. На фоні я чула як закашляв Амін, привертаючи увагу до себе, але такі його потуги не принесли належного результату. Тимур не відривався від мене. Він жадібно вдихав мій запах, змушуючи мене холодніти від страху.

— Що ти робиш? — я спробувала відсунутись від альфи, але його аромат ставав дедалі насиченішим, що заважало мені зробити повний вдих.

— Я ще трошки, — мов перебуваючи в лихоманці повторював альфа, стискаючи мене міцніше. — Не відсторонюйся від мене.

— Амін, — крикнула я. — Що відбувається?

— Я не знаю, — розгублено мовив він, спостерігаючи за діями брата.

— Він не в собі, — задихалась я.  Голова паморочилась, ніби я от-от мала знепритомніти. 

— Я бачу, — Амін  запустив руки собі у волосся, скуйовджуючи його, а потім підійшов до Тимура, відтягуючи брата від мене.

— Тим, те, що ти робиш неправильно.