Розділ 6 (Ілон)

Насилу пережив той день. Вона була така рідна, така гарна, така доросла, і в той же час така маленька. За місяць розлуки, поки не бачив її, думав на стіну лізтиму. А як тільки вона постала перед очима, то всі тривоги розвіялись. Всі крім однієї. Її хотілось закрити від усіх, сховати, не показувати на очі нікому. Щоб ніхто більше, не придивлявся та не мріяв стати її альфою. Бо в неї він уже був.

Гарчання вирвалось з самого нутра, при згадці про Тимура. Хлопчина ясно давав мені зрозуміти, що кинув оком на Алію. Відчував в мені суперника  і не соромився цього демонструвати.

— Що скажеш? — почув краєм вуха питання Северина, який планував чергову поїздку до людей.

— Ти про що? 

— Про твоє відрядження в інше місто, — відійшовши від робочого столу, повторив альфа.

— Знову хочеш відправити мене? — незадоволено примружив очі.  Бо розумів чому він все це робив. — Хочеш здихатися мене, бо твоя донька стала повнолітньою? Так звик мене відправляти в далекі краї, що це стало вже нормою? — Северин, стиснувши зуби, дивився на мене, навіть не кліпав. 

Я бачив, що він злився, однак нічим не міг йому допомогти. Та й не хотів, власне. Я теж мав права на цю дівчину.  Так, поки що не офіційно. Але вона була моєю омегою.

— Як накажеш налагоджувати з нею зв’язок, якщо ти постійно мене кудись відправляєш? Оглядини зовсім скоро.

І хоч Северин не потребував нагадувань стосовно того, що ці оглядини проходитимуть на нашій території, але промовчати я теж не міг.

— До оглядин ще вдосталь часу, — сердито відрізав він. — А я тебе відправляю на один тиждень. Та ти й так, від самого її народжуєш контакти налаштовуєш. Тобі все мало?

— Мало, — заявив йому. — Відчуваю, що вона віддаляється від мене.

— Бо вона правильно вихована омега, — констатує мій друг.

— Варя має рацію, Северине,  ти стаєш тираном. Чим кращий за Безликого?

Багровий колір його обличчя поширився й на шию. Не сподобалось те, що я сказав? Нехай вибачає, бо я не міг мовчати. Він вважав, що може власноруч ламати мою дівчинку, змушувати її цуратися мене, а потім, як ні в чому не бувало заявляти мені, що вона просто так вихована? Я знав, як вона була вихована, я теж бачив якою вона росла. І міг сказати з впевненістю, що то не була моя Алія.

— Ти забуваєшся, — буравивив поглядом ватажок, стоячи наді мною.

— А мені здається, що забуваєшся саме ти, — я піднявся на ноги, порівнявшись з ним. — Бо не я завдаю шкоди Алії. 

— Я можу застосувати ментальний примус, — пуста погроза, але він до неї вдався. Що ж так лякало його? Те, що його донька виросла? Те, що в неї цього року буде альфа, і вона створить власну сім’ю? Чи те, що його зятем мав стати  я?

— Не застосуєш. А якби й хотів, то не попереджував би, — сміливо апелював, бо знав, що яким би він не був злим, а до подібного не опуститься. — Але я одного не можу зрозуміти, чим я тобі не вгодив? 

Він почув запитання але  мовчав. Вирішив його проігнорувати?

— І справді, не можу. Твоя донька буде в цій зграї, під твоїм наглядом. Її не забере в своє поселення зовсім чужий не знайомий тобі альфа. Просто житиме вона зі мною, — з претензією і жорстоко наголосив я йому.

— Я не бажаю це обговорювати з тобою. Не зараз, — він повів носом, натякаючи про наближення когось, кому чути нашу розмову не потрібно було.

— А я бажаю, — наполягав на своєму. — Хочу почути звинувачення і оскаржити його.

— Тобто тобі мало того, що ми й так про тебе знаємо? — зіщулив очі Северин, складаючи руки на грудях.

— Ти про що?

— Я про Амалію. Про вашу сім’ю. Про те, як вона розпалась і чому…

Це був удар нижче пояса. Заборонена тема. Ми раніше її не підіймали, все обходили боком. То от, що його турбувало… 

А я думав причина в тому, що я колись його Варю зі зграї забрав…

— Ти теж там був, Северине, коли вона покінчила життя самогубством,— прочистивши горло, відповів йому.

Згадувати колишню дружину було боляче. Це буде постійна моя рана. Вона нікуди не дінеться. Але я, на мою думку, ніякого приводу не давав думати, що з Алією ситуація повториться.

— Був, тому не хочу повторення. Не хочу аби моя донька постраждала. Істинна пара ви чи ні.

— Ти чуєш, що ти верзеш? — крикнув я, підійшовши ближче до нього. Агресія в мені так і просилась назовні, але я намагався її стримати, бо переді мною був не просто альфа, а ватажок. — Що мені, трясця ще зробити, щоб ти витягнув голову з дупи і почав діяти як нормальний батько?

— Батьку, — обережно постукала моя синьоока дівчинка. Знітилась, побачивши мене, засоромилась. 

Я відступив від Северина, втихомирюючи свої інстинкти. Не варто було їй цього бачити. 

Омега дійсно змінилась, подумалось мені. Як ніби я не помітив цього ще вчора, коли була в мене і там, на дні народження. Зовсім інша стала, обережна. Думає, що каже та навіть  не торкається більше мене.

— Привіт, — мовив Северин, повертаючи собі спокійний вигляд.