Розділ 3 (Алія)

Невже батько сварився з Ілоном? Щось трапилось в поселенні де він був? Чи з чимось іншим пов’язаний їхній похмурий вигляд?

Думати про це мені не давали, хоча, зізнаюсь, наразі це було чи не єдине, що мене хвилювало.

Я приймала численні привітання від людей, яких знала все своє життя. Але після побаченого,  загубила увесь той ентузіазм до святкування, що був в мене раніше. Адже двоє дорогих моєму серцю альф були незадоволеними. І я не знала, що між ними трапилось.

 І, як на зло,  мені не вдавалось знайти маму, щоб розпитати, що між ними сталось. Бо якщо це те, про що я думаю, то мені варто було підготуватись. Невже вона таки поговорила з батьком щодо його заборон?

— Чому така набундючена? — Підійшла до мене Софія, моя подруга, якщо можна було  так сказати. В руках вона тримала келих з якимось напоєм, що мав дуже дивний запах. 

— Не можу налаштуватись на позитивний лад, — зітхнула. — Важко прийняти, що я стаю старою.

Вона не була мені найближчою, хоч наші матері були хорошими приятельками і сподівались, що й ми з Сонею такими станемо, однак, близнюки були мені ближчими.

— Як я тебе розумію, сама відійти не можу, — вона так каже, бо ще місяць назад ми святкували її повноліття. — Натомість ми цьогоріч зможемо брати участь в оглядинах.

Ця дуринда мріяла про ті оглядини, так ніби від цього її життя залежало. Я не могла розділити її радощів, бо не була такою ж оптимісткою. Все-таки хтозна, який альфа попадеться нам на шляху

Вдалині я бачила як спілкувався Тимур з Ілоном. Хлопець не спускав з мене погляду, тому альфі доводилось махати перед його очима рукою, аби хоч якось привернути увагу до себе.

— Тимур запав на тебе, — пошепки поділилась своїми здогадками наша “пліткарка”. —  Я навіть заздрю тобі.

— З чого ти це взяла? — не відриваючи погляду від Нього, поцікавилась я.

— А то ти не бачиш, він тебе з’їсти готовий. Ледь не облизується. Точно кажу, він на оглядинах в тобі пару почує, — відпиваючи свого дурман-напою, сказала Софія. 

А по моїй шкірі табун мурашок пробігся. Неприємно. Мені не хотілось вірити її словам. Я б воліла, щоб вона помилялась. Бо він не був милий моєму серцю. Хіба що тільки як брат або друг. Але ніяк не коханець. 

— Та годі тобі, ми з пісочниці разом, він просто… — і тут я запнулась, він просто, що? Оберігав мене? Від кого, в цій зграї мені точно ніхто б не нашкодив. Він відганяв від мене всіх альф, які тільки сміли наближатися до нас хоч на метр. І виключенням був хіба що його брат. 

— Отож-бо, — цокнула Софія, радіючи, що вона таки мала рацію в деяких своїх здогадках.

Мені не хотілось слухати подібного, не сьогодні  принаймні, коли всі думки повертались до тієї розмови.

Я вирішила не сидіти більше з нею, бо мало що ця дівчина ще могла вигадати про нас. Сміливою ходою, намагаючись не видати свого хвилювання, я підійшла до альф і відчула, як мої щоки почали горіти.

Тимур одразу випростався, став в позу, будь-якого моменту готовий прикрити собою, закрити від всього світу. Але від кого він мав мене закривати? Тут нікого крім близьких не було. Тим паче поряд з нами стояв Ілон.

— Привіт, іменинниця, — невагомо обіймаючи мене за талію, лагідно посміхнувся Ілон, і я помітила, як різко стиснулись кулаки в Тимура, але треба віддати йому належне, він швидко опанував свої емоції.

І чому тільки я не помічала цих його дій  раніше,  а почала лише тоді, коли мене так нахабно ткнули в це носом, немов маленьке сліпе кошеня?

— Так ми вже бачились сьогодні. Щось серйозне обговорюєте, я не завадила? — поцікавилась виключно з ввічливості, однак я пам’ятала батькові настанови, тому поспішила виплутатись з обіймів альфи і стати трохи по віддалі від нього. Ілон нахмурився, бувши незадоволеним поведінкою. 

— Аж ніяк, — намагався відповісти спокійно альфа. Єдине на чому я концентрувалась, так це на його мелодійному голосі.  Приємний тембр заспокоював краще, ніж бабусині трави, які вона дала мені напередодні, почувши скарги на нервовість та погане самопочуття.

— Тоді добре, бо я боялась, що підійшла до вас невчасно, — я нервово пригладила свої локони, які вже встигли розтріпатись від численних обіймів з іншими.

— Для тебе немає невдалого часу, — одразу ж виправив мене Ілон, а Тимурові залишалося лише погодитись з ним.

— Ти обіцяв мені ввечері подарунок віддати, — нагадала я альфі.

— Я пам’ятаю, маленька, — він потягнувся до своєї нагрудної кишені, а в мене серце затьохкало від його звернення, і байдуже стало, що за мною зараз спостерігала одна, ну дуже пронизлива пара очей.

Маленька коробочка в його руках, його подарунок мені. За спиною якимось дивним чином виріс батько, якому теж стало цікаво, що ж за подарунок приготував мені його вірний помічник. Коли встиг помітити?

— Що тут у вас? — підтягнулась до нас і мама.

Комедія! І де вони тільки взялись? Я ж перевіряла, не було їх, інакше не підійшла б.  Я пам’ятала всі свої “не можна”.

— Дозволиш? — витягнув мене з виру непостійних та хаотичних думок альфа, простягаючи свої руки до моєї шиї.