Пролог (Ілон)

Я бачив, як росла Алія. Я оберігав її як зіницю ока. Вона з’явилась в моєму житті, коли я вже зневірився, що здатен відчувати теплі почуття. З’явилась тоді, коли сумніви зжирали моє серце, коли я був готовий довіку бути самотнім.

Коли я вперше побачив її, мені здалось, що Вищі пожартували наді мною. Бо це точно не могло бути правдою. Не могла донька Северина бути мені парою. 

Але те, що я так рано відчув нашу парність говорило саме за себе. Вона була моєю істинною.

Альфа разом з Варварою тоді заявив мені, що я повинен дочекатись її повноліття. 

Тоді й мови не було, щоб заперечувати його слова. 

З нею мені хотілось зробити все правильно. Вона заслуговувала отримати лише найкраще ставлення. Я й сам не планував розповідати їй про нашу істинність доки вона не виросте. Я сам собі пообіцяв, що дочекаюсь, того моменту, коли вона матиме змогу брати участь в оглядинах. І тільки тоді я заявлю на неї права.

Увесь час я не відчував до неї нічого, крім бажання захищати. Тому я просто був поруч, був тим, на кого вона могла покластись у будь-якій ситуації. 

Вона була подарована мені долею. Моя омега. 

Омега, яка сьогодні стала повнолітньою. 

— Дядько Ілон, ти вже приготував мій подарунок? —  прикриваючись від діставучого промінчика сонця, поцікавилась моя зимова омега. Цікаве звернення, як для дорослої дівчини. Я міг би заприсягнутися, що ще місяць тому не чув подібного. 

Я милувався її виразними рисами обличчя, їй дісталось найкраще від обох батьків і в той самий час, здавалось, що гірші риси вона також від них перейняла. Цупкий погляд блакитних очей не бажав випускати мене зі свого полону, а сама Алія чекала моєї відповіді.

Вперта.

—  Звісно що приготував, —  задовольнив її цікавість. —  Однак, ти все одно мусиш дочекатися вечора, щоб його отримати.

Як тільки останнє слово зірвалось з моїх вуст, омега застогнала, прикриваючи повіки долонями. Не очікувала відмови? Звикла, що всі її забаганки мною виконувались одразу же. Але не сьогодні.

—  Це не чесно… Я тебе давно не бачила. Ти тільки приїхав, а вже встиг відмовити мені,  —  награно хнюпаючи протягнула вона.

— Відколи це я став дядьком, га? —  відкидаючись на спинку крісла, в якому зручно вмостився, в очікуванні її приходу, запитав її. — Завжди ж був просто Ілоном.

Зіщулився, нахиляючи голову набік. Алія забігала поглядом по кімнаті, не знаючи де себе діти. Незручно? Отож-бо, а мені як? Дівчина, яка мала стати мені парою, зверталась до мене як до чужого. 

Це була провокація чистої води, бо сам знав, що Северин заборонив їй непристойно та вільно спілкуватись з альфами. Беріг її честь. Але ж та заборона стосувалась інших. Не мене.

Ми з ним домовились, що він мене триматиме від неї далі, а не налаштовуватиме доньку проти мене.

Та й безглузде було його нововведення. Ніби від того, що вона не додасть слово “дядько” перед моїм іменем, я мав відразу на неї накинутись. Маячня якась. Я  ж не тварина. Та й Алія мені дорога.

Сама дівчина явно не очікувала від мене такого питання, це було помітно по тому, як тремтливо опустились її повіки. Як хаотично вона пригладжувала руками своє манто, не знаючи куди їх подіти.

—  Ти завжди ним був, —  прошепотіла вона.

А от це повна брехня. Я ніколи не був їй дядьком. Я чекав її. Чекав поки вона стане дорослою. І сьогодні цей день настав. Тепер мені треба було ще дочекатись оглядин. Щоб вона стала моєю перед обличчям зграї. Щоб жоден з альф не смів навіть думати про неї.  Всього лише якихось півтора місяця. Це не багато.

Алія не знала про те, що ми були істинною парою. Однак її прив’язаність до мене була видимою для всіх.

Для всіх, окрім неї. Те, ким ми були один одному знали лише рідні. З кожного я взяв слово, що до оглядин ніхто й не заїкнеться про нашу істинність. 

Боягузливо?

Ні, завбачливо. Хотів, аби вона кохала мене не тому, що так треба чи тому, що ми істинні. А тому, що я - це я. Тому що я - її підтримка та  опора. Щоб до мене бігла в разі проблеми. Щоб не вагалась, коли стану перед нею на оглядинах, а впевнено вклала мені свої руки. 

Так, я старався, щоб ця чорноволоса дівчина, яка дивилась мені в очі так пронизливо, цілковито довіряла тільки мені.

Кістьми готовий був лягти, аби лише вона  кохала мене, а не страшилась. 

Та, картина, яку я зараз спостерігав перед своїми очима мені не дуже подобалась. Її холодність та награна веселість не були мені до душі.

Не міг же я її чимось образити.

Чи міг?