Святкова ніч

Ялинка в чоловікової матері була, як завжди, пухнаста й до самої стелі. А стелі в її будинку були метри чотири заввишки точно, може навіть і п’ять. На ялинці висіли новорічні кульки, рожеві бантики з відблиском золотого кольору, скляні фігурки тваринок, квіти червоної та персикової пуансетії з тканини, виблискував, відсвічуючи гірлянду, дощик та цукерки. Під ялинкою ховалась чорно-біла кітка та великий мішок із подарунками для всіх. Біля нього Христя поставила пакети з підписаними подарунками, що вона так ретельно обирала в останні передсвяткові дні.

Біля ялинки бігали діти, граючись з надувними кульками, поки дорослі закінчували останні приготування до святкування. Алекс, закрившись у своїй колишній кімнаті, грав на гітарі. Увійшовши до кімнати, Христя тихенько вперлась об дверний косяк і спостерігала за грою та співом чоловіка. Він сидів спиною до дверей і не бачив, як вона увійшла. За вікном увімкнувся ліхтар, піднявши голову на світло, Алекс побачив дружину. Подивившись на неї секунд десять, продовжив грати на старенькій гітарі.

– Це останній новорічний подарунок тата… Це був наш останній Новий рік разом, а потім він… – не закінчивши фразу, Алекс почав підспівувати собі та своїй гітарі, що наче плакала струнною мелодією.

Тато в Алекса помер досить рано, йому було трошки більше за п’ятдесят… Не досягши повноліття, Алекс залишився єдиним чоловіком у своїй родині… з мамою, сестрою, яка самостійно виховувала річного сина, та старенькою бабусею…

– Ми тоді всю ніч на ній грали й співали… Вона для мене завжди залишеться найдорожчим татовим подарунком! – З сумом у голосі промовив Алекс і продовжив грати на гітарі, опустивши голову настільки низько, що його обличчя взагалі не було видно.

Христя зрозуміла, що в даний момент Алекс хоче побути наодинці. Наодинці з татом… Нехай хоч отак, граючи на старенькій гітарі…

Вона вийшла з Алексової кімнати й повернулась до гостинної, де повним ходом проходила підготовка до зустрічі нового року. Посеред кімнати стояв великий стіл з червоною скатертиною, на ньому місця вільного не було від тарілок з їжею, а на кухню все кликали й кликали за новими блюдами. Поруч стояв журнальний столик із тарілками з різними бутербродами та пляшками білого і рожевого шампанського.

Десь за десять хвилин до опівночі, коли діти почали нервувати через те, що скоро прийде Новий рік, а ніхто, крім них, ще не за столом, – дорослі зреагували на дитячу тривогу та всілися, нарешті, за стіл.

Розбираючи з тарілок їжу, під командою найстаршої жінки в родині, бабусі Алекса, присутні почали уважно заглядати на годинник. Щороку, як і в інших країнах колишнього Радянського союзу, перед настанням Нового року, перед самим боєм курантів, виступав президент. А присутні на святі бабусі, та й мама Алекса, ніколи не дозволяли пропускати дану трансляцію. Всі, включаючи дітей, смиренно мусили дивитися та слухати, що ж скаже та побажає головуючий у державі.

Для Христі та Алекса виступ президента був наче команда до дії – Алекс доставав хлопавки та бенгальські вогники, а Христя роздавала подарунки, згідно підписаних стікерів, що були причеплені до кожної упаковки. Найочікуванішим цей момент був для малечі! Новий рік для них – це наче казка, наче віяння магічних крил фей! Вони писали листи, іноді навіть на літніх канікулах, та очікували чогось особливого! Батьки завжди намагалися виконати бажання та ще, на додаток, здивувати якоюсь цікавинкою!

З першим ударом курантів, почало пінитись шампанське. З другим воно потрапляло до бокалів усіх присутніх. З третім почулося нервове: «Швидше!», коли всі почали займати свої місця й хватати в одну руку бенгальський вогник, а в другу – бокал з шампанським. На дванадцятий удар почувся крик: «З Новим Роком!!!», та не тільки в їхньому будинку.

За вікном небо почало виблискувати, наче від блискавок. Гуркіт від петард та салютів, що вибухали стояв такий, наче розпочалась війна… Діти захотіли на вулицю. Довго вмовляти батьків не довелося. Алекс, наче сам перетворившись на дитину, швидко взувся та побіг по сходах слідом за Костиком і Сашкою на вулицю – споглядати за святковим салютом. Небо засвічувалось то з права, то зліва. То позаду, то попереду. Кольори були різноманітні: червоний, жовтий, зелений, помаранчевий. Вибухало то наче зорепадом, то величезною квіткою, то звичайним розгалуженням салюту.

Христя йшла позаду, повільно. Вона не дуже любила салют, адже вважала його марною тратою грошей та й взагалі – небезпечною забавкою! Не кажучи про руйнування озонового шару…

Вийшовши на вулицю та побачивши радіючу родину, Христя автоматично підняла голову вгору, подивитися на небо. Саме в цей момент їй впало щось на ніс. Здригнувшись від несподіванки, вона мимоволі протерла ніс долонею. Знову піднявши обличчя до неба, ще раз відчула щось холодне, але цього разу вже на щоці. Витешись і цього разу, почала уважно придивлятися спочатку на козирок над ганком, потім на сяючу гірлянду над головою – ніяких краплинок не було видно. «Звідки ж на мене капнуло?», – здивувалась Христя та продовжила розглядати те, що над нею. Гілки вишні були сухими. Магнолія теж на своїх гілках нічого не мала. «Дивно!», – подумала про себе та зробила крок вперед, щоб краще побачити небо. Саме в цей момент, неначе дражниться, щось впало на лоб, мокреньке та холодненьке.

Вже дивлячись саме на небо, Христя помітила білі плями в повітрі. Поодинокі та розпливчаті. «Ага!», – наче дитина, зраділа пошуковець і примружила очі, щоб краще розгледіти плями. І тут одна з плямок потрапила їй прямо в око.