Відчуття провини

Новий рік – це завжди щось казкове, надзвичайне! Для дітей – це мить виконання бажань, час, коли батьки вдома та мають змогу провести дозвілля з родиною. Для дорослих, чи то батьки, чи то батьки батьків, – можливість повернення в дитинство, хочаб на мить. Для кожного, хто святкує свято Нового року, - це особливий період. Період казки та здійснення мрій. Надія на щось краще та віра в можливість змін.

Нагадування про важливість родини завжди буває неочікувана. Найчастіше, ще й болісна…

…туман обволік собою простір навколо. Христя метушилась серед дерев, чуючи, але не бачачи дітей. Голос доньки лунав то з лівого, то з правого боку… сина було чутно то зпереду, то позаду…

Силуети дерев наче ворушилися. Потріскування гілок під ногами та там, десь у глибині туману, повністю відволікали на себе увагу, викликаючи при цьому відчутя паніки та остраху. Мурашки по шкірі, по тілу бігали зі швидкістю вітру, не менше, не повільніше точно. Пробігаючи по голові, чіпляли волосся й воно ставало дибки. Відчуття контрастного душу посилювалося і викликало остуду…

Мислення наче завмерло. Переповнювали лише інстинкти. В голові лишень одна думка: «Де діти?!»

… очі пекли, навіть кололи, неначе десятками голок. Швидке неочікуване прокидання від сну призвело до болісних відчуттів…

Взтавши з ліжка та надівши свій улюблений махровий халат, Христя почапала до дитячих кімнат. Стоячи між кімнатами сина та доньки, вона не знала, до кого заглянути першим. Відчуття провини підштовхнуло до дії.

Відкривши двері до обох кімнат, схвильована марами матір, заглянула досередини. З-під рожевої ковдри виглядали світлі локони, що розкинулися прядками, заплутавшимися між собою, по лавандовій подушці. Зайшовши та поцілувавши розчервонілу від сну манюню, матуся тихенько зачинила двері та зайшла до кімнати синочка, що вже прокинувся й сидів із улюбленою енциклопедією про таємниці Всесвіту в руках.

– Привіт, можно я зайду? – спитала Христя.

– Так, заходь. – не відриваючи очей від книги, сказав Костік.

Підійшовши до ліжка сина та спитавши дозволу, стурбована матір умостилась на ковдрі, поруч із читачем. Хвилин із п'ятнадцять вони сиділи мовчки. Зрозумівши безглуздість ситуації, Христя пригорнула сина до себе.

– Вибач, – наче пошепки сказала вона.

– Добре. А за що? – здивовано спитав Костік.

– За все! – Ще дужче пригорнувши сина, відповіла винувата матір. – За дозвілля та прогулянки без мене. За домашні завдання, що ти робив без мене останнім часом. За вечори без мене та сніданки. Вибач, я тебе дуже сильно люблю!

Вони просиділи б удвох, обіймаючись, ще довго. Якби до кімнати, босоніж, не забігла б Сашка.

– Залазь до нас! – Усміхаючись крізь сльози, сказала Христя.

Швиденько, наче мавпочка, рожеве тістечко, мініатюрна донечка, заскочила на ліжко та вмостилась, наче вдавилась, поверх своєї коханої матусі.

– Я вас дуже дуже люблю, мої кохані дітки! Вибачте мене за моє відсторонення! І ти вибач, Алексе! – піднявши очі на чоловіка, сказала Христя.

Він стояв у синій піжамі, впершись у дверний косяк.

– Можно до вас? – посміхаючись, спитав люблячий батько та чоловік. – Бачу, що у вас тут весело!

Забравшись у ліжко сина четвертим, Алекс однією рукою обійняв дружину, а іншою – дітей. Лоскочучи один одного, вони продуріли ще майже пів дня…

Найважливіше в житті – родина. Грошей усіх не заробиш, а чим більше заробляєш – тим більше хочеться, ну й можеться, витрачати. А час із дитинства дітей не повернеш…

Для кожної дитини найважливішим є якісна увага та проведений час із батьками. Ось, що робить щасливих дорослих. А ми всі – родом із нашого дитинства!.. Кожен із свого…