Роздуми

Щось робити вперше – майже завжди страшно. Від того, як пройде це щось вперше залежить подальше відношення до цього. Якщо в перший раз все пройшло важко, або з якимись ексцесами, – то й надалі це робити, або туди кудись йти буде важко себе змусити, зсередини проявлятиметься нагадування, підсвідоме, про страх невдачі. Але, якщо вперше зробивши щось вийшло на позитиві, після цього залишився внутрішній гарний відгук, – от тут-то й не зупиниш ані себе, ані внутрішні підштовхування для повторного візиту чи повернення до тої справи, що залишила натхнення після першої спроби.

Дізнавшись про необхідність нової зустрічі з читачами, вже з пересічними, Христя прокинулась ще вдосвіта. Вмившись та заваривши кави з молоком, вона зручно вмостилась на м’який куточок на кухні біля вікна – спостерігати світанок. Десь здалеку з’явився наче червоний ліхтарик, що осяяв собою криши будинків, вікна та небо. Небо спочатку було чорно-синє, але потім, після появи сонця, розфарбувалося червоними та помаранчевими полосами, уздовж усієї небесної поверхні. Сніг на деревах блищав, наче полум’я. Сніг, що лежав на поверхні землі та машин, зафарбувався у колір неба, де на нього потрапляло сонячне проміння. Там же, де була тінь, він просто убрався в глибоко синє забарвлення.

Поступово сонце піднімалось, небо ставало більш однотонним. Ранок повноцінно вступав у свої права. Прийшов час займатися щоденними справами, залишивши процес насолоди позаду. Насолоду від світанку та краєвиду за вікном. Як би це не було натхненно, але буденність потребує виконання певних обов’язків.

Вставши з м’якого куточка й помивши чашку після кави, Христя набрала редактора, щодо сьогоднішньої зустрічі з читачами. Після третього гудка, як вихована жінка, вона поклала слухавку. Може людина не чує, можливо ще відпочиває. Він обов’язково набере її, коли побачить пропущений виклик на екрані.

Відклавши телефон на стіл, розпочала ранковий підйом і збір дітей на прогулянку. Треба є якось реабілітуватися перед дітьми за останній час, що вона не проводи з ними. Пройшовши по коридору, постукала кожному з дітей у двері їхньої кімнати та покликала за ім’ям:

– Костік! Сашка! Прокидайтеся! Час вставати! – викрикнула й пішла знову на кухню, готувати сніданок.

Збиваючи тісто на оладки, Христя знову вийшла в коридор, з мискою в руках:

– Сашка! – прислухалась, потім озвалась до сина:

– Костік! Вставайте! – знову прислухалась. Відповіді не було.

Віднесла миску з тістом на кухню, витерла руки в фартух і пішла по дитячим кімнатам, піднімати їх особисто. Заглянувши до кімнати доньки і не побачивши її, покликала за ім’ям, але відповіді не було. Здивувавшись та знизавши плечима, приголомшена відсутністю доньки, мама пішла до кімнати сина. Відчинивши двері, побачила ту саму картину: розстелене пусте ліжко і нікого в кімнаті. Ще більше здивувавшись, вона вийшла в коридор. Пройшовши до спальні, обережно відчинила двері й побачила, знову таки, пусте розстелене ліжко. Христя була настільки ошелешена, що крім як голосно покликати своїх домочадців, нічого іншого не придумала. Хвилин за п’ять, прийшовши трохи в себе, зрозуміла – треба дзвонити чоловікові. Не могли ж вона от так просто взяти й випаруватися!

Швидкими кроками, голосно тупоча, пройшла коридор і зайшла до вітальні, де лежав телефон. У списку останніх набраних номерів знайшла номер чоловіка та набрала. Довго ніхто не відповідав. Вона набрала повторно. Скинули.

Серце вилітало з грудей, відбиваючи прискорений ритм у скронях і десь всередині живота. Голова паморочилась. В роті пересохло. Ноги стали ватними. Дотягнувшись до крісла, міцно вхопилась за підлокітник і важко впала в нього. Серце гриміло в вухах, пульсувало в голові. Здалеку донісся телефонний виклик, повернувши голову, побачила телефон на журнальному столику. Тихенько вставши, взяла слухавку:

– Ви де? – тремтячим голосом сказала Христя в слухавку.

– Привіт, ми на різдвяному ярмарку, біля ялинки та будинку Казкаря. – спокійнісінько відповів Алекс.

– А я? а мене чого не взяли з собою? – майже ображено запитала кинута мама і дружина.

– Діти хотіли розважитись, поки в мене вільний час. Я заходив на кухню рази три, ти не реагувала на мене… Все дивилась у вікно… От ми й пішли, щоб тобі не заважати!

– Я? Я не чула, як ти заходив? – вже зовсім ображеним голосом сказала Христя…

– Дітям дуже подобається, тут багато розваг. Добре, давай, я пішов. Підходить наша черга заходити до будиночку Казкаря!

– Але ж… – не встигла договорити, Алекс вже поклав слухавку.

Перша реакція була – зібратися та піти гуляти, самій. Потім, трошки охолонувши, Христя вирішила приготувати чогось смачненького. Адже не відомо, коли вони повернуться, а в неї сьогодні ще зустріч із читачами. До того ж, сьогодні католицький святвечір. В їхній родині поважали всі свята та готувалися до кожного! Чи то католицьке Різдво, чи то єврейська Ханука, чи то православне святого Миколая, – та й багато інших подібних свят, що було відомо їх родині. Адже вони жири в такому регіоні, де національностей було багато перемішано. Та й у них в родині крові понамішано неміряно!