Пошук

Відкривши величезні масивні дерев’яні двері, Христя відчула різкий і потужний порив відру в обличчя. Буквально за декілька хвилин спокійна гарна зимова погода перетворилася на злюку хурделицю. Сніг, величезними спіралями, здіймався з дороги й хідника, підривався вгору та зносив всі сніжинки на своєму шляху, перетворюючи їх на хуртовини. Не було видно ні людей, ні машин, ні дерев. Згідно звуків вони були, але щільність снігового танцю настільки скривала собою все, що нічогісінько не було видно.

Дихати було важко, занадто швидкими та сильними були пориви вітру. Дорога до зупинки зайняла дуже багато часу й зусиль. Настільки багато, що вже очікування самої маршрутки не здавалося чимось складним.

– Як я могла забути вдома телефон? Тим більше перед накою важливою зустріччю! Та й ще в таку погоду?! – Бурчала собі під ніс, стоячи наче снігова баба вся в снігу й з червоним, чи то від злості на себе, чи то від морозу…

Приїхавши на потрібну зупинку, що була неподалік її будинку, Христя ніяк не могла вгамувати злість на себе… Мало того, що вона проспала, дуже довго добиралася, – так ще й забула телефон! Як вона могла? Саме сьогодні! «А може я його не забула?» – неочікувано, замислилась ходяча кучугура, – «Можливо я загубила свій злощасний телефон? Можливо він випав із кишені, коли я впала?!». Хіба це не можливо? Такий результат подій Христі сподобався б більше, хоч якась провина знялась із неї особисто цього ранку. Вона задріботала ногами по пухкому снігу десь між дорогою та хідником, адже в цих заметах було зовсім незрозуміло, де йти пішоходам, а де їхати машинам. І в даній ситуації, що склалася, через неготовність комунальних служб міста до снігопадів у грудні, – кожен пересувався до кінцевої точки призначення так, як в нього виходило.

Виднівся замет, що зранку став великою перепоною в подоланні початкового шляху, як виявилося пізніше, – смуги перешкод сьогоднішнього дня. Але він був, наче, не такий великий як зранку. Чи то у страху очі великі, чи то снігу на саму дорогу біля сугробу навалило. Тепер залишилось облазити те місце, де зранку вже проповзати коліна й рукавиці…

Попорпавшись майже годину в снігу, Христя майже здалась. Аж раптом, із боку дерева, яке ще недавно було вишневим деревом, а зараз висока гільчата снігова баба, – донеслися звуки знайомої мелодії. «ТАК!», – голосно скрикнула й майже підстрибнула, наскільки це можливо в купі зимового одягу та на снігових кучугурах, захекана розкрадачка сніжних пагорбів. Швидко озирнувшись, чи не чув хто її вигуку, чкурнула до ще граючого телефону – дзвонив чоловік:

– Ти де?! – почула обурений крик із слухавки, не встигнувши навіть прикласти її до вуха.

– Ти мене чуєш?! Відповідай!!! – ще голосніше зазвучало з середини телефону.

– Так, чую. – завмерши, спокійним голосом відповіла Христя. – Я телефон загубила.

– Як загубила?! – після невеликої паузи зазвучало зі слухавки. – А по чому ж ти тоді зі мною говориш? Не роби з мене дурня!!!

– Я вже знайшла, тут, поруч. – продовжила так само спокійно, але стримуючи хіхікання, наче маленька шкодлива дівчинка.

– Де тут? Поруч чого?! – все ще загрозливо, але більш спокійним голосом продовжив Алекс. Розуміючи, мабуть, всю кумедність свого попереднього питання.

– Поруч нашого подвір’я. Я впала тут зранку, коли поспішала на зустріч із редактором. От і загубила. Того ні з тобою, ні з ним так і не змогла зв’язатися. Зустрічі не відбулося. Можливо він дзвонив, поки не знаю – не дивилась. Адже телефон знайшла завдяки твоєму дзвінку мені. Дякую!

– Як впала? Не забилася? Кістки цілі? Мені приїхати? – почулося занепокоєння на тому кінці телефонної розмови.

– Ні, коханий, дякую! Зі мною все добре. Тільки засмучена через зустріч, що не відбулася…

– Нічого страшного, люба! Все ще буде, можливо все легко пояснити. Не накручуй себе! – вже спокійним, навіть мурликаючим, голосом говорив Алекс. – Йди додому, випий гарячого чаю та подивись пропущені дзвінки й перевір електронну скриньку, - можливо там знайдеш відповідь на своє зависле питання, щодо зустрічі, яка не відбулася.

– Так і зроблю, любий! Дякую за підтримку! Цілую!

Поклавши слухавку, Христя зрозуміла, що таки занадто рано розпочала панікувати через виниклу ситуацію. Можливо дійсно редактор телефонував чи написав на меіл листа з попередженням про перенесення зустрічі, через погодні умови чи щось таке. А вона вже напридумувала собі всілякого.

Спокійнісінько поклавши телефон до кишені, пішла по розчищеній стежці до огорожі., за якою двір. Який, в свою чергу, теж був ретельно почищений від снігу й розділявся на акуратно почищені тропи та нашвидкуруч накидані кучугури. Пройшовши до ганку й обернувшись назад на подвір’я, переможниця над заметіллю лишень зараз зрозуміла, що вітер затих і тихо-тихо стало. Сніжинки, де-не-де, спокійно спадали до низу, на землю чи у кучугури.

Було гарно та спокійно. Всередині розповсюджувалося тепло, десь від грудей по всій грудині. Від лоба до внутрішньої частини голови, де мозок. Від вух, по шиї та через спину, до попереку. Тільки ноги здавалися нормально теплими, не відчували ані жару, ні холоду. Замерз тільки ніс, хоча й кінчики пальців трішки пощипувало. «Все, час заходити!» – сама собі скомандувала Христя, й відкрила двері додому. В обличчя дихнуло теплом і запахом кави. «Я вдома! Нарешті!», – посміхнулася вранішня мандрівниця й зачинила за собою двері перед морозом, що намагався увірватися всередину…