Життєва позиція

Завжди бути за кимось: за батьками, за чоловіком, за дітьми. Невже це основна задача кожної жінки?

Сідати на заднє сидіння автомобіля? Можливо, адже це вважається найбезпечніше місце. Леді, навіть королева, завжди сідає позаду водія. Задля безпеки… Тоді добре, за водієм – прийнята позиція. Безпека найважливіша!

За батьками – ну, виходу точно немає. Так задумано природою. Кожна дитина, чи то хлопчик, чи то дівчинка, – завжди залежні від своїх батьків, хочуть вони цього, або не хочуть. До пори, до часу, звичайно. Допоки хтось із двох сторін не зрозуміє, що вже досить. Досить тягнути на собі дорослого лінтюха, що лиш бере, нічого не дає й не хоче навіть спробувати самостійності. Або…

Досить терпіти ігнорування зі сторони батьків, що лиш собою та своїми потребами зайняті… Вже час самостійно жити та створювати для себе світ за власним бажанням і своїми зусиллями, а не за вказівкою… Наступає етап дорослішання!

Звичайно, є довічне «за батьками». Це найсумніше «за»… Коли або дитина настільки несамостійна та непристосована до незалежного життя, за певних умов, до навколишнього світу та самостійно просто не виживе в міських джунглях і серед мешканців бетонних тропіків. Або коли батьки настільки гіперчутливі, що своїм піклуванням і опікою просто душать дитину й не надають жодної можливості спокійно жити, самостійно ані дихати, ані приймати рішення… Не кажучи вже про вибір чи помилки. Та де там! Вони, батьки, навіть друзів і хобі для дітей обирають, не кажучи вже про майбутнє…

Позиція «за чоловіком» має різні варіанти та особливості. Хтось самостійно обирає дану позицію через зручність: повний пансіон, щоденні релакси та ніяких обов’язків. Тим більше – зобов’язань. Життя на всьому готовому, наче сир у маслі…

Хтось прийняв таке буття через страх прийняття рішень, в силу свого характеру чи виховання. Зручно, коли ти робиш свої щоденні справи, виконуєш певні обов’язкові маніпуляції. А от приймати рішення не потрібно – для цього ж є чоловік. Та й відповідальність, в свою чергу, так само з тебе знімається. Живеш собі на автоматі, як робот…

А от у когось дана позиція, «за чоловіком», приймається примусово. І це найстрашніша «за»! Адже з комплексом жертви ти завжди підсвідомо шукаєш того, хто буде тобою керувати. Хто спричинить тобі біль та страждання. Так, свідомо ніхто на таке не піде. Але ж із підсвідомістю не поспориш… Жертва, хоч вона так і не виглядає зі сторони, завжди буде обирати чоловіка жорсткого, навіть жорстокого та терпіти знущання, фізичні чи моральні. Постійно оправдовувати тирана, сама того не усвідомлюючи, та завжди знаходячи причину своєї провини перед ним…

Звичайно, позиція «за чоловіком» є й позитивно забарвлена: кохання, взаємоповага, піклування. Саме таке уявлення формується в дівчаток, загалом, від казок, мультиків і дитячих романтичних фільмів. Ось в такій позиції «за чоловіком» Христя й знаходилась, можливо саме тому вона ніколи не й не замислювалась над своїм «я хочу». Вона, звичайно, хотіла того чи іншого. Але всі ці бажання були пов’язані з родиною, з чоловіком, з дітьми, з побутом. Особисто для себе вона не бажала чогось особливого. Та й взагалі не розуміла, як можна бажати щось особисто для себе, коли в тебе родина! Так було до певного часу. Часу, поки чоловік не спитав її: «Чого б тобі хотілося? Чим би ти хотіла зайнятися, окрім родини?».

А до цього вечора вона знаходилась ще в одній позиції «за». Позиція «за дітьми». Це спірна позиція, адже бути чи не бути в ній, - кожна жінка обирає для себе сама. Це не примусова позиція, скоріше добровільна. В залежності від розвинутості материнського інстинкту, від інстинкту самопожертви, від можливості родини  присвятити маму лишень дітям і чоловіку, без вирішення оточуючих потреб, які забезпечує для родини чоловік, батько. Для Христі потреби та  розвиток дітей були понад усе. Важливішими за її власні. До цього вечора… Аж поки чоловік не взбудоражив її внутрішні потреби тим запитанням. Ось тоді й прокинулась її давня мрія. Почала ворушитися й нагадувати щодень про себе.

А з вже з мрією, що прокинулась й росте, - дуже важко боротися. Точніше, їй важко чинити опір. Та й навіщо! Вона ж стільки часу тихенько чекала, поки про неї згадають, сумлінно спостерігала за подіями життя, що минає…

Ось її, Христині, позиції «за…» поступово перетворювались на позицію «біля». Біля чоловіка. Біля дітей. Адже для самоствердження це найкраща позиція. Самоствердження в собі, а не в дітях чи чоловікові. Саморозвиток може бути не в присвячені дітям і їх потребам, а паралельно з ними. Так само й самовдосконалення. Не лише в читанні книжок про розвиток дітей і вдосконаленні навичок створення всіляких поробок для дітей і їхніх закладів освіти. А й у вдосконаленні власних інтересів, читанні книжок для себе і свого розвитку, цікавих саме для внутрішнього розвитку, а не для потреби сім’ї та дітей безпосередньо.

Христя, нарешті, взялась ї зробила найважливіший крок на зустріч давній мрії – написала книгу. Так, вона ще не видана, вона потребує корекції й повторної перевірки. Але вона вже написана, хоч ще і «сира». Але ж вона вже пройшла етап схвалення видавництвом. Справа залишилась за малим – переправити певні недоробки, зробити роботу над помилками. А це найменше, що можна зробити для себе та задля здійснення мрії дитинства!