Згадати себе

– Мааам! А де мої шкарпетки? – Донеслося з іншої кімнати…

– Маааам! А де мої вушка Міні Мауса?!

«Ну ось… почалося… не встигла попити кави навіть… повставали», – подумала Христя й поклала горнятко на стіл…

– Йду, любі! – посміхнувшись, вигукнула в бік дитячих кімнат…

Щоранку була одна й та сама процедура. Ранній підйом, щоб встигнути випити кави. Але кава ніколи не допивалась вчасно. Завжди хтось із дітей прокидався раніше й кава відкладалась. У найкращому випадку кава допивалась холодна, протягом дня…

З самого дитинства Христя була надана сама собі, хоча повна квартира була родичей. В кожного були свої нагальні потреби, в які вона не вписувалась. Батьки зайняті кожен своєю кар’єрою. Бабуся повністю зайнята своїм сином, що в ранньому віці залишився без батька. Відповідно, дядько був лишень на декілька років старший від неї і зацікавлений зовсім іншими справами. Прабабуся поглинена горем втрати сина та війнами з невісткою…ну й повчаннями своєї онуки, за сумісництвом Христіної мами…

Благо квартира була велика, кожна частина родини мала свою кімнату, кожна кімната була облаштована кардинально по-різному: прабабусина кімната було повністю заставлена старовинними меблями та всілякими стародавніми штучками, бабусина кімната була вже не така древня…але ще не така сучасна, як кімната батьків. Але в кожній кімнаті завжди було цікаво полазити, завжди знаходилось щось цікавеньке. Христі ніколи не було нудно з самою собою!

На вихідні дні, а потім на всі канікули, її відправляли до татових батьків. Там був постійний контроль і вказівки. Від такого змішаного виховання постійно був дух протиріччя, який і залишився всередині на все подальше життя…

Бунтарська натура продивлялась в усьому, починаючи з першої бійки горщиками в садочку, закінчуючи довгим волоссям сина.

Пройшовши школу життя, в якій було змінено три школи, після універу – сім робот і три чоловіка, Христя нарешті знайшла такого ж бунтаря по натурі, але надійного сім’янина для себе й вирішила проявити все своє творче "революційне" натхнення на дітях…

Кожен ранок, незалежно від дня тижня, починався однаково з кави та душу. Але подальший день не міг вгадати ніхто, ні подіями, ні настроєм дня. Її дні ніколи не були схожі один на одний.

Куди б вона не йшла, діти завжди були поруч. Дозвіл у дітей завжди був на все, якщо це не загрожувало життю оточуючих або їх особистому.

Саме від постійного самозанурення в життя дітей, школи, садочка Христя забувала про саму себе… Лиш зі зміною сезону вона розуміла, що не вистачає того чи іншого предмету гардеробу саме в неї… але відкладала покупку на наступний раз, адже дітям необхідніше…

Щораз вкладаючи дітей спати й отримуючи годину вільного від клопот часу на себе, Христя клацала новини сучасності та замислювалась над якоюсь модною штучкою чи тенденцією…

«Може й собі щось подібне спробувати? Вже більше 30 років, доросла дівчинка, а все як підліток…», – Але зранку затягує все той же фронт, де необхідно проявити максимум умінь та навичок для задоволення якомога більшого відсотка цікавості двох найулюбленіших козявок дошкільного та молодшого шкільного віку!

З дня на день всі думки були присвячені доні та сину, чоловіку та домашнім улюбленцям, яких, до речі, було аж 7. Та за всіма треба було доглядати, кожному приділити час і увагу… Лишень інколи, закриваючись у ванній кімнаті від напруги чи втоми, Христя брала в руки книгу та дозволяла собі, нахабним чином, прочитати цілу главу. От тоді в її голові починався бунт, справжній бунт підлітка та жінки, мрії та налагодженого устою…

Першу свою розповідь Христя написала ще в четвертому класі. Це був твір на обрану тему, який вона написала на відмінно. Зошит на стенді "кращих робіт" провисів майже місяць, та опинявся там щораз, як вони класом писали твори.

Влітку, коли її відправляли в «заслання» з бабусею та дідом до прабабусі та прадіда далеко, в іншу частину країни, майже весь свій вільний час Христя щось вигадувала та записувала… писала багато, про все на святі. Тоді вона мріяла, що як стане дорослою, – обов’язково напише не менше сотні книжок! Обов’язково видасть цілу серію розповідей та роман, що стане бестселером, як найменше в її країні…

Але чим старшою вона ставала, тим менше часу вдавалося присвятити написанню чогось, не кажучи вже про роман…

Вперше до рук вона взяла ручку та зошит після першого розлучення… дуже болісне воно було… Адже вони обидва були молоді та амбіційні, обидва лідери, обидва творчі та альтернативні. Але вона намагалась якось поєднати свою творчу натуру з сучасністю та буттям, а от її довговолосий обранець ніяк не хотів змиритися з необхідністю буття… Розлучення було довгим, розставання болісним…Майже рік він приходив п’яним до неї після виступу чи репетиції, по пів ночі сидів у неї на кухні, не пояснюючи, що йому від неї треба та не даючи нормально жити далі й відпустити минуле… Христя метафорично записувала всі свої відчуття та почуття, була впевнена, що нарешті вона таки закінчить збірку новел… але біль настільки переповнював, що в один з вечорів вона просто купила білет до столиці та втекла. Втекла від нього, від себе, від свого болю… але втікши й перестала писати… знову…