9.

Вдається поговорити з Ілоною без загальних фактів. Єдине, що не тішить, - скоро вона повернеться сюди. І як бути далі - я не знаю. Ілона дуже хороша, а якщо розкажу їй правду, вона засмутиться. Але варіант, щоб замовчувати все, також не розглядаю.

Розумію, що саме на це сподівався Макс. Думав, що я гратиму щасливу дружину, наче нічого й не сталося перед його родиною. Тільки от він не врахував, що більше не буде ігор і йому доведеться пояснити Ілоні та Владу, що між нами все закінчилося. 

Не встигаю відійти від розмови з Ілоною, як у гості заявляється батько. Я практично не здивована, побачивши його на порозі. Тішить те, що батько здається зібраним і вже змирився з тим, що тепер я не одна. 

- Як почуваєшся? - питає, сідаючи на диван. 

- Чудово, - відповідаю абсолютно щиро. - Дякую, що хвилюєшся.

- Ти моя єдина донька. Як я можу не хвилюватися? - бурчить. 

- Зі мною справді все добре, - сідаю поруч з ним. 

- Я сьогодні з Коршуном говорив. Він налаштований рішуче. Розлучення не буде, - продовжує батько, а мій чудовий настрій різко перестає таким бути. 

- Це він так думає, - кажу твердо. 

- Юле, - батько зітхає, і я добре розумію, що він скаже далі. 

- Не варто, тату, - зупиняю його. - Це наша справа, ми розберемось. 

- Сподіваюся на це, - він підводиться на ноги, і я, не втримавшись, обіймаю його. Хай там як і якою б великою не була моя образа, я люблю батька і точно знаю, що він любить мене. 

А може, все це емоції через вагітність? Таке також може бути…

Сьогодні роблю собі вихідний і практично весь день валяюся на дивані та дивлюся фільми. Ніка обіцяла приїхати після роботи, тому я вже не можу дочекатись на неї. Виявилося, що стіни мають здатність тиснути на мозок. Під вечір захотілося прогулятися і подихати свіжим повітрям. Саме тому зручно, одягнувшись, прямую у парк, котрий знаходиться неподалік від мого дому. 

Дивує те, що Коршун мовчить. Це, звісно, добре, але щось мені підказує, що він знову щось задумав. 

У парку багато молоді і мамочок з візочками. Поки гуляю алеєю, зацікавлено розглядаю малечу, що бігає навколо, і не можу повірити, що зовсім скоро й у мене будуть такі крихітки. 

Перед тим як піти додому, прямую у магазин. Якоїсь миті сильно захотілося солоної риби, а ще морозива. Вдома запасів практично не залишилося. 

Наповнивши пакет, прямую до будинку і відчуваю спокій, якого давно не було. Всередині жевріє впевненість, що все обов'язково буде добре. Я вже не одна - і це найголовніше. 

Коли бачу біля під'їзду знайомий автомобіль, трохи гублюся. На вулицю виходить Ігор і швидко прямує до мене. Не говорячи ні слова, забирає у мене пакет і цілує в щоку.

- Ти чому важкості носиш? - питає серйозним тоном. 

- Привіт! - хмикаю. - Пакет зовсім не важкий. А ти чому тут? 

- Поговорити хотів, - Ігор здається надто серйозним, і я починаю здогадуватися, про що буде ця розмова.  - Запросиш на чай? 

- Так, звісно! - охоче погоджуюся і ми разом заходимо у будинок. 

Поки Ігор знімає взуття, вмикаю чайник. Хочеться якнайдовше відтермінувати цю розмову, але я розумію, що рано чи пізно Ігор висловить свою думку з цього приводу. 

- Мушу зізнатись, що новина про твою… вагітність вибила мене з колії, - говорить, коли ставлю поруч з ним чашку, а сама сідаю навпроти. 

- І не тільки тебе, - хмикаю.

- Це точно. Просто я не сподівався, що від твого сімейного життя з Коршуном будуть наслідки. Не можу сказати, чи готовий до якогось рішучого кроку, але якщо ти дозволиш бути поруч і допомагати, то я з радістю це робитиму. 

- Спасибі тобі! - мені залишається тільки ще раз переконатися, що Ігор чудовий. Звісно, він, як і будь-який інший чоловік, просто не готовий брати на себе таку велику відповідальність. Та я і не хочу цього. Його присутності поруч буде достатньо. 

- Та поки що немає за що, - усміхається чоловік. - До речі, знаю, що це не моя справа і ти можеш не відповідати, але… Що плануєш далі робити? Помиритесь з Коршуном? 

- Ну… - хочу якось пояснити свою позицію, але не знаю, як це зробити. Ігор хороший, але я не готова так глибоко впускати його у своє життя. Саме тому й пояснити нічого не виходить. 

На щастя, а може й ні, відповідати не доводиться. Лунає дверний дзвінок - і мені доводиться йти до дверей, щоб перевірити хто там. Та коли бачу на екрані Макса, навіть не дивуюся. Здається, тепер він часто буде тут з'являтися. 

- Чого тобі? - вдавати, що щаслива його бачити не збираюся. Одразу стаю так, щоб Макс не зміг пройти у квартиру. Тільки його мені й не вистачає до повного щастя. 

- Поговорити треба, - говорить стримано і вкотре прискіпливо мене розглядає. Невже реально думає, що за один день щось могло змінитися? 

- Ми вже поговорили. Я зайнята, - сухо відповідаю і дуже сподіваюся, що Макс просто піде геть.

- Юль, хто там? - чую позаду себе голос Ігоря, і, здається, не тільки я. 

Коршун переводить погляд кудись вище моєї голови й миттєво стає злим і роздратованим. У мене немає сумнівів, що Ігор чув нашу розмову і чудово знав, хто прийшов. Швидше за все, просто захотів розізлити Макса, і це  у нього вийшло.