7.

Тільки-но розплющую очі, намагаюся зрозуміти, де знаходжуся і що сталося. Білі стіни та стеля не здаються мені знайомими, але обстановка навколо дає зрозуміти, що я в лікарні.

- Нарешті ти прокинулася! - поруч з'являється Ніка, і я вперше бачу її такою стурбованою. - Ох, і налякала ти нас, подруго.

- Нас - це кого? - голова все ще болить, але в загальному почуваюсь доволі добре. Вдається навіть сісти, щоб краще бачити Ніку. 

- Ти ще питаєш? - фиркає подруга. - Наскільки мені відомо, ти відключилася і гепнулась просто в обійми Коршуна. Ну а він, як твій "поки що" чоловік, підхопив тебе на руки і повіз у лікарню. До речі, Ігор також тут. За ним поїхав. 

- Звідки ти все це знаєш? - не можу второпати.

- Так мені Кирило розповів, - хмикає подруга. - Він і зателефонував, щоб повідомити де ти. 

- А-а-а… - від такої інформації у мене закінчуються всі слова. Не знаю, що варто робити чи говорити. Виходить, Коршун таки не кинув мене напризволяще. Тільки от радіти з цього приводу не поспішаю. - А що каже лікар?

- Так нічого поки що, - знизує плечима Ніка. - У тебе взяли кров, поки ти спала, скоро мають бути результати. До речі, чоловіки рвуться до тебе. Впустити їх? 

- Не варто, - бачити Коршуна зараз - це останнє, чого мені хочеться. Для початку треба зрозуміти, що зі мною не так, а вже потім думати, що робити далі. 

Тільки от подумати не виходить, тому що в палату без дозволу заходить Коршун, а за ним Ігор. Здається, Максу байдуже на те, що я не хочу його бачити. 

- Як ти? - питає таким тоном, наче дійсно хвилюється. Він зупиняється поруч з ліжком і не зводить з мене погляду.

- Гей! Ви чого сюди прийшли? Юлі відпочити треба! - сердито випалює Ніка. 

Тільки от відповісти ніхто не встигає, тому що в палату заходить ще й батько, а за ним Єва. Коли бачу його, розумію, що все це схоже на якийсь абсурд. Звідки він дізнався, що я тут?! 

- Пробач, Юль, - знизує плечима Ніка. Здається, це вона йому сказала. 

- Що тут відбувається? - злий голос батька, здається, лякає лише мене. Ігор лише хмуро спостерігає за усім, а Коршун взагалі нікого й нічого не боїться. - Максиме, що ти тут робиш?

- Якщо ви забули, то Юля все ще моя дружина, - каже стримано з холодними нотками в голосі. 

- Як ти, люба? - зате Єва чудово грає свою роль. Швидко наближається до мене і намагається погладити по голові. Добре, що мені вдається відхилитись вчасно. - Ми з батьком так злякалися! 

- В нормі я! - почуваюсь шалено збентежено. Навколо купа людей, а мені не хочеться бачити нікого. 

- Я бачив лікаря. Скоро він буде тут і все нам пояснить, - заявляє батько. 

Щось мені зовсім не хочеться, щоб вердикт від лікаря чули усі тут присутні. Особливо Коршун, котрий мені і так життя зруйнував. Тільки от вигнати його не можу, не перед батьком. До того ж тут не найкраще місце для скандалів. 

На кілька секунд настає тиша. Усі присутні хмуро переглядаються і, головне, ніхто не збирається залишати палату. Якби я була впевнена, що знову не гепнусь без свідомості, сама б кудись втекла звідси. 

- Доброго дня всім! А що тут за збори? - у палату заходить лікар і здивовано оглядає всіх присутніх. 

- Лікарю, що з моєю донькою? Щось серйозне? - одразу запитує батько. Я розумію його хвилювання, адже кілька років тому моя мама також потрапила в лікарню після втрати свідомості, а потім ми дізналися страшну новину про її хворобу. 

- Ну, це з якого боку подивитись, - лікар не здається стурбованим, навпаки, навіть веселим. Виходить, хвилюватися не варто? 

- Що це означає? - втручається Коршун. Він також здається сильно напруженим, наче реально переймається моїм станом. Здається, навіть забув, що ми практично розлучені. 

- Юле, і давно у вас погане самопочуття? - чоловік у білому халаті повністю ігнорує Коршуна і повертається до мене.  

- Кілька днів. Нудота і втома, - відповідаю тихо. Чомусь сильно дратує прямий погляд Макса. 

- Ну що ж, якщо ви всі тут і хочете дізнатися причину такого стану… - лікар робить паузу, а у мене мало пар вухами не йде. І, здається, не тільки в мене! - Ви вагітні, Юле! Вітаю! 

- Що? - це все, що вилітає з мого рота. Не можу повірити у те, що чую. 

А от реакція у присутніх також різна. Батько сильно блідне, Єва навіть рота відкриває від здивування, Ніка тільки хмикає, а Ігор хмуриться. Тільки от погляд мій спрямований зараз на Макса, котрий мовчить, наче води в рота набрав.  Здається, він не може повірити, як і я. Але ж це правда, і тепер нам обом треба якось жити у цій новій реальності. 

- Бачу, для вас це сюрприз. Сподіваюся, приємний! - тим часом продовжує лікар. - А хто з вас батько? Кого треба сварити? 

- Я… - Коршун видихає якось абсолютно невпевнено. 

- Зрозуміло, - лікар оглядає його прискіпливо і продовжує. - Ваша дружина сильно втомлена, а ще добре помітно емоційне виснаження. Ви чоловік дорослий, думаю, вам не треба пояснювати, чим це може загрожувати майбутній матері та дитині. 

- Я розумію, - тон Коршуна далеко не радісний. Здається, він просто шокований, як і всі тут присутні.