3.

Наступного дня вирішую поїхати у дитячий будинок і провести там час з дітьми на кухні. Я давно планувала це невеличке свято з випікання пряників, але останнім часом якось не до того було. Зате тепер часу достатньо і діткам точно буде цікаво займатися такою захопливою справою. 

Дорогою купую все необхідне, а ще їду в кав'ярню, щоб взяти форми для випікання. Коли ж бачу там Ігоря, навіть не дивуюся. 

- Привіт! Збираєшся кудись? - питає, помітивши, як я намагаюся скласти все в коробку. 

- У мене сьогодні заплановано багато цікавого, - відповідаю і розповідаю про свої плани. 

- Ти не будеш проти, якщо я з тобою поїду? - несподівано питає Ігор. - Просто я також далекий від випікання печива і нізащо не пропущу можливості навчитися у тебе. А ще я люблю дітей. У мене двоє племінників. 

- Ого! - лише зараз розумію, що ми з Ігорем ще жодного разу не розмовляли на особисті теми. А ще я зовсім не проти, щоб він поїхав зі мною. Разом точно буде веселіше, і діти зрадіють. - Їдьмо тоді! 

Поки Ігор ставить коробку в багажник, я сідаю за кермо і чекаю на нього. Поруч з ним не відчуваю жодного збентеження. Навпаки, зараз мені добре та спокійно. І головне - погані думки не лізуть в голову.

- І давно ти допомагаєш дитячому будинку? - цікавиться Ігор, тільки-но машина зривається з місця. 

- Давно. І це не один будинок, - відповідаю. Розповідаю Ігорю про фонд і про те, що, на жаль, належить він не мені. Намагаюся не розкисати, адже ця тема все ще болюча для мене. 

- Ти молодець, Юль, - усміхається Ігор. - До речі, я тут помітив, що ти не носиш каблучку. Щось сталося?

Звісно, я можу збрехати, що все добре й Ігор не буде допитуватись, але мені здається, що варто сказати правду. Все одно рано чи пізно він дізнається, як є насправді. 

- Ми з Коршуном розлучаємось, - виходить твердо і тільки сильно стиснуті на кермі пальці видають мій стан. Ігор точно це бачить, але вкотре демонструє стриманість. 

- Пробач, - каже тихо. 

- Все гаразд, - вдається навіть усміхнутися. - Життя продовжується. 

- Це точно, - киває Ігор. - А Коршун просто ідіот, якщо втратив таку дівчину, як ти. 

Я ігнорую його останні слова, хоча й розумію, що Ігор сказав їх для того, щоб підтримати мене. 

На щастя, сьогодні Єви на території дитячого будинку немає. Я спокійно розмовляю з директоркою, а Ігор тим часом заносить все необхідне всередину. Звісно ж, вона занепокоєна тим, що Єва нова власниця фонду, і я її розумію. Нова дружина мого батька зовсім не викликає довіри, особливо після того, як необхідні гроші не надійшли.

Намагаюся не забивати голову поганим, адже давно помітила, що діти як губки вбирають мій настрій. Я тут, щоб веселити їх, а не засмучувати. 

Випікання проходить весело і дітям явно подобається, а коли до нас приєднується Ігор, так взагалі вся увага дітей перемикається на нього. 

В результаті через годину Ігор весь у борошні, а сміх дітей чутно на вулицю. Я ж переконуюся у тому, що він чудовий і спільну мову з дітками знайшов доволі швидко. 

- Як у вас тут весело! - коли чую голос Єви, радіти більше не хочеться. Вона стоїть на порозі кухні й похмуро нас усіх розглядає. Та я помічаю, що найбільше її погляд зосереджений на Ігореві. 

- Було. Поки ти не з'явилася! - не можу втриматися від бурчання. Взагалі не розумію, чому Єва зачастила сюди. Є ж й інші дитячі заклади, якими займається фонд. 

- А ти як завжди не вихована, Юле! - фиркає ця зараза і впевнено проходить на кухню. - Діти, вам час вмиватися! Ігри закінчилися!

Малеча невдоволено скиглить, але кухню потроху залишає. Я знаю, що вони також не люблять Єву, але загальної ситуації це не змінює. Поки фонд у її руках, я не можу нічого зробити. 

- Доброго дня! А ви хто? - Єва наближається до Ігоря і не приховує своєї зацікавленості ним. Сам чоловік тим часом намагається обтрусити борошно з речей та рук, але виходить так собі.

- Мене Ігор звати. Я друг Юлі. А ви хто? - стримано відповідає.  

- А я Єва, мачуха Юлі, - усміхається і простягає йому руку.

- Пробачте, але мені треба вмитись, - Ігор демонструє брудні руки та повертається до мене. - Юль, я швидко. 

Коли він зникає за дверима й окрім нас з Євою тут більше нікого не залишається, я вдаю, що сильно зайнята прибиранням. Тільки от її це зовсім не зупиняє. Єва наближається і прискіпливо слідкує за кожним моїм рухом.

- Швидко ти Коршуна забула. Знайшла собі нову жертву? - питає з насмішкою.

- Тебе це не стосується! - фиркаю. - Краще за собою дивись. 

- Так у мене все під контролем, - переможно заявляє. - Фонд мій, а ти пролітаєш. Ще донедавна я і мріяти не могла про подібне. Але твоя витівка з одруженням остаточно переконала батька, що ти нікчема. 

Здається, чаша мого терпіння таки переповнилася. Не думаючи про наслідки й зовсім їх не боячись, я просто взяла й висипала Єві на голову залишки використаного борошна. 

- Ідіотка! - заверещала ця пришелепкувата, а я вперше за довгий час відчула себе доволі добре. - Ти про це пошкодуєш!