33.2

— Все не так погано, — намагався переконати її увечері Зак, лежачи на даху. — Ти взагалі чула, що тобі пропонували? Та будь-яка людина, не кажучи вже про мага, про таке мріє!

— Ага, а про те, щоб «керувати всім магічним світом» і мати якусь суперважливу штуку, якою краще не користуватися, бо вона тебе вб'є, всі теж мріють?

— У тебе буде ціла Рада та тисячі її відділень по всьому світу, залишиться лише вибірково контролювати їхні дії. Знайдеш для цього тямущих помічників і потрібно буде втручатися лише в окремих випадках. Натомість які можливості! Вчителі з лаборантів, наставник-президент, доступ до бібліотеки Ради. До всієї бібліотеки, ти розумієш? Та там більша частина засекречена! Можеш поїхати в будь-який куточок світу, жити та навчатися у будь-якій країні. Можеш хоч їх усі об'їхати! Можеш полетіти в космос, подивитися на чудеса світу, взяти участь у розкопках. У магічних розкопках! Ти хоч уявляєш, що це таке? Там є на що подивитись, повір мені. А музей чого вартий! Там такі артефакти, у сто разів крутіші за твою скриньку. І лабораторія! Хоч цілий день там сиди, роби, що хочеш, і тобі ніхто нічого не скаже. І навіть більше — все розкажуть та покажуть!

— Ти так кажеш, що воно і має непоганий вигляд.

— Непоганий? Чудовий!

— Чудово звучить, так. Але все ще лишився Дар. І те, що про нього говорять, мені зовсім не подобається. І ти сам бачив сьогодні — я можу випадково влаштувати землетрус! Здорово, правда?

— Дар? Так, можливо, без Дара картинка була б куди привабливішою... але ж жив якось Аристарх та інші й все нормально було, — невпевнено протягнув Зак. — Уяви, скільки життів ти можеш врятувати! Землетруси, цунамі, повені, цього може бути. Крім того, є й глобальні проблеми — потепління, забруднення, озонові дірки… планеті просто не вистачає сил з усім цим впоратися.

Не вистачає сил? Не вистачає сил… чому? А колись вистачало? Щось змінилося... небо, космос, Марс... чи є марсіанський Дар? Марсіанський Дар... багато хто намагався повторити експеримент шаленого мага, але у них не вийшло. Чому? Дар лише один? І що взагалі таке Дар? У планети не вистачає сил… наймогутніша людина на землі…

— Я знаю, що треба робити! — дівчина схопилася на ноги й зістрибнула з даху.

— Діано!

Зак з жахом подивився вниз, але вона його вже не чула, та її вже і не було. Стрибаючи, дівчина навіть не думала про наслідки, але земля виявилася м'якою, легко зловила її. Впіймала, але цього недостатньо. Ти розумієш, що хочу зробити? Розуміє… земля розступилася і дуже дбайливо, потихеньку, почала поглинати дівчину. Хвилини, години… скільки тривала ця подорож? Повільно вона рухалася так повільно! Чи швидко? Як дізнатися, коли довкола — темрява? 

Шари змінювалися один за одним: земна кора, мантія. Мантія? Вже? Значить, вона рухається дуже швидко... а звідки вона взагалі знає, де перебуває? Ставало все спекотніше. А ось про це вона зовсім не подумала, адже там страшенно жарко! З'явилося відчуття чиєїсь усмішки, доброго сміху і ніби хто сказав: «не бійся, тобі ніщо не нашкодить». Не нашкодить? Добре... Зрештою, це потрібно зробити, це правильно.

Чому раніше ніхто не здогадався? Чи здогадалися, але не хотіли? Хто добровільно віддасть таку силу, владу? Зовнішнє ядро, внутрішнє ядро. Яка тут має бути температура? А тиск? Але нічого цього не було, вона відчувала, що вона в безпеці. Вона там, де має бути. І тут було добре, дуже добре… ну гаразд, а що робити далі? Віддати? Та вона й сама зрозуміла, що треба віддати, адже вона за цим сюди й прийшла. Прилетіла... провалилася... не важливо. Але як, як це зробити? 

Рука сама ковзнула до серця, шкіра нагрілася, почала світитись і поколювати. Раптом щось відкинуло долоню і, вирвавшись на волю, зайняло своє місце. Речовина навколо засяяла, завирувала, з'явилося чітке відчуття, ніби хтось погладив по голові й мовив «дякую». Дякую? Тобі дякую... Дівчині стало настільки легко, наче вага цілої планети з плечей впала! 

Усмішка, смішок, подяка. І дбайливо, щоб навіть подряпини не залишити, шлях назад. Назад... вона тепер вільна. Вільна! Все повернулося на свої місця, все так, як воно має бути. Планета вилікується, тепер вона має на це сили… а що робитиме вона? А хіба це важливе? Найголовніше вона вже зробила!

***

— Діано! — хлопець кинувся до неї та підхопив, не давши впасти.

— Зак!

Вона усміхнулася й обійняла його. У голові гуло, її переповнювало відчуття щастя.

— Тепер усе буде гаразд. Я точно знаю.

— Чому? Що трапилося?

— Він на своєму місці... Дар, він там, де повинен бути. Я віддала його.

— Кому?

— Землі… його взагалі не варто було забирати. Не можна брати чужого.

— Землі? — хлопець задумався, в очах з'явилося розуміння, потім — захоплення, а на обличчі усмішка. — Пророцтво... відновити баланс у всьому світі... Ти... ти це зробила!

Вони стояли й зовсім безглуздо усміхалися, дивлячись один на одного. Тільки зараз Діана звернула увагу, що вже кілька хвилин обіймає Зака, а той стоїть так близько, що дівчина могла відчувати його подих. Вона впіймала погляд карих очей, у яких начебто відбилося все зоряне небо. Поступово смішинки в очах хлопця згасли, погляд став уважним, схвильованим і… і хвилюючим. 

Напіввідкриті вуста, часте дихання… дівчина й сама дихала часто і невідривно дивилася йому в очі. Вона вже не бачила і не відчувала ні легкого вітерцю, ні шелесту листя, ні зірок на небі, нічого іншого. Був тільки цей погляд і нічого більше... 

Зак обережно завів за вухо волосся, що вибилося з зачіски. Від його дотику серце дівчинки забилося частіше, а ноги стали ватяними. А хлопець, так само не відриваючи погляду і дбайливо притримуючи дівчину за талію, нахилився і поцілував її. Дівчина, ні миті не думаючи, відповіла.