Дароване прокляття

Глава 32. Ще не кінець

Не встигла дівчина заплющити очі, як щось її розбудило. При подальшому розгляді це виявилися її та Євина мами. Ах, ну так, Єві то треба в школу... тільки у подруги стан був не набагато кращим за Діанин. Нехай самі ніч не спати спробують, перш ніж над дітьми знущатися! Через пару хвилин, переконавшись у їхній повній недієздатності, батьки таки пішли. Ну от, тепер їм заборонять серед тижня разом ночувати... а разом і уроки робити веселіше, і засипається під балаканину краще, і збиратися зранку простіше. Ех!

***

Вдруге за день дівчина прокинулася з чудовим самопочуттям. Причина з'ясувалась швидко — поруч сидів Зак, поклавши руку їй на чоло. Вона повернула голову. Ага, все гаразд, Ярик робить те саме для Єви.

— Дякую, — подякувала Діана, — а де Аліна?

— Незабаром прилетять.

— Прилетять?

— Ага, — Ярик весело хмикнув, — сподіваюся, дорогу ще не забули.

— І нічого ми не забули, — почувся голос дівчини.

Вона легко зістрибнула з підвіконня, а за нею з'явився Макс. Ярик усміхнувся до нього, Зак кивнув. Браслети дівчини, і так дзвінкі від дзвіночків, набули радісно-райдужні кольори. Дивлячись на хлопців, Діана і сама усміхнулася. Добре все, що добре закінчується!

Про те, що це далеко не кінець, вона намагалася не думати. Та й друзі, ніби відчуваючи її настрій, оминали тему Дару та всього з ним пов'язаного стороною. Коли й де вони встигли її дістати, дівчина не зрозуміла, але притягли в подарунок велику білу дошку і пачку маркерів, щоб на ній писати. 

Крім того, Аліна вручила їй браслет — спрощену версію її власних. Він показував лише кілька основних емоцій і мав набагато менше конфігурацій, але подруга пояснила, що додавати нові можна хоч щодня, було б із чого. Навчити Діану це робити вона обіцяла пізніше, але показала, як примушувати браслет «застигнути» і не змінювати своєї форми. Макс притяг довідник для юних травників і якусь штуку поки що невідомого для неї призначення. Друзі закотили очі й по-доброму обізвали його ботаніком, але дівчина подякувала абсолютно щиро — в користі всіх видів магії вона вже не сумнівалася.

Увечері друзі розлетілися, пообіцявши прийти завтра, але не минуло й кількох хвилин, як Зак повернувся.

— Привіт!

— Давно не бачилися, — усміхнулася дівчина.

— Ходімо покажу щось.

— Що?

Хлопець усміхнувся, перевтілився та вилетів у вікно. А Діана, звісно, за ним.

Придумана Заком штука виглядала дивно, але діяла просто неймовірно. Лежачи на п'ятачку даху біля вікна, вони могли бачити все небо, крутити його, наблизити будь-яке сузір'я та розглянути кожен кратер на Місяці. Діана обожнювала і просто проєкції неба, які він робив у неї на стелі у кімнаті, а від цього була взагалі у захваті, так що вони дивилися на зірки не менш як годину.

— Діано?

— Так?

— Про що думаєш?

— Що у вас із Максом?

Хлопець довго мовчав, дивлячись у небо, але потім відповів:

— Може, як раніше і не буде, але після того, що він зробив... і з Владою теж...

— З Владою?

— Ти не знаєш? — Зак повернув голову і довго вдивлявся в її обличчя. — Вона втратила здібності. Усі. Навіть donatus, а раніше це вважалося неможливим... вона це заслужила.

— А що буде з ним?

— Не знаю. Розглянуть справу, а оскільки вона пов'язана з тобою, то судитиме Рада.

— А я можу якось допомогти?

— Може бути... Є така приказка — має рацію той, у кого Дар. Це не закон, але проти слова спадкоємця ніхто не піде.

— Чому?

— Шантаж ще ніхто не скасовував, а протиставити наймогутнішій людині у світі нічого… принаймні, поки вона ще молода і сильна.

Чомусь остання фраза Діані особливо не сподобалася.

— Зак?

— А?

— А що тепер буде?

— З тобою?

— Зі мною, з вами, з усім.

— Рада розбиратиме справу. Фактично, ми всі в чомусь винні: приховування, обман з особливо важкими наслідками. До тебе навряд чи будуть претензії, а ось ми — зовсім інша річ. Особливо Макс і мій дідусь.

— Я в шоку, що він твій дідусь.

— Та, то було справді неочікувано. Навіть не знав, що у нього були якісь справи з твоїм.

— Таа… Я скажу Раді, що ні в чому ви не винні, цього вистачить, так?

— Ну не такими ж словами, — Зак усміхнувся. — Не знаю, треба поговорити з кимось, пов'язаним з Радою.

— Твоїм дідусем? — хмикнула Діана.

— Підійде, — неохоче визнав хлопець.

— І коли нам треба туди йти?

— Завтра.

— Ти жартуєш, так?!

— Що раніше, то краще. Тим більше, що сплеск енергії сто відсотків засікли, а пов'язати всі факти не так і складно. Насправді я здивований, що сюди досі не прийшли.

— А раніше ти мені не міг сказати?

— Щоб ти весь день переживала? Ні.

— Ага, а тепер я всю ніч переживатиму і не засну. І взагалі, це все серйозно!

— Так, розслабся. Завтра зранку зберемося, всі разом сходимо, пару годинок там посидимо і... все буде нормально.

Діана пробурчала щось незрозуміле у відповідь. Ще кілька хвилин вони лежали на даху, але дівчина вже не могла знайти собі місця і все думала про завтрашній день, перебирала всі події та те, що їй говорили про Раду. Зрештою, вона зітхнула, попрощалася і спустилася до кімнати. Та буквально за годину вони знову побачилися.

— Зак? — здивувалася вона, побачивши його силует у вікні.

— Привіт!

— Що трапилося? — захвилювалася дівчина.

— Ти трапилася. Вже жалкую, що сказав тобі сьогодні, а не завтра вранці.

— Ти що, я б тоді взагалі збожеволіла!

— А зараз ти що робиш?

Дівчина задумалася. Так, останню годину вона навіть очей не зімкнула, все поверталася з боку на бік. Але завтра вранці! Це б точно було набагато гірше.

— Хочеш небо покажу?

Небо? По правді, хотілося Діані зовсім іншого, але вона погодилася. Хлопець уже звично ліг поряд і ворухнув пальцями. Небо, зірки… понад годину тому вони й на справжнє дивилися, що вона там ще не бачила? Ілюзія була чудовою, але справжнє набагато краще. Зовні начебто відмінності не було, але почуття зовсім інші. Картина якось не радувала, навпаки — нагадувала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше