Глава 26. Вороги з минулого

— Але такого не може бути, — повторила Аліна.

— Чому?

— Легенда, та й не лише. Нам весь час говорили, що Дар неможливо приховати, він все одно проявиться. Це б уже давно помітили... за тобою ходила добра половина магів!

— Може й так, але вам брехали. І їм також.

— Ні, — не погодився Ярик. — Складно брехати дітям, які відчувають брехню.

— Маги не брешуть, — підтримала брата Аліна. — Ми ще так не вміємо, але дорослі-то точно брехню відразу виявлять.

— Гаразд, не брехали, — погодилася Діана. — Недомовляли. І воно і на краще.

— Чому?

— Усі спадкоємці — дорослі люди?

— Так, — без сумніву відповіла Аліна, — найсильніші, досвідчені, чесні.

— Не зовсім, — не погодився Зак. — Аристарх був підлітком. Нам весь час говорили — хлопець як ви.

— Він же кілька років жив і нічого не траплялося, так? — вела далі Діана.

— Так. Але тільки в першому поселенні йому так пощастило, у всіх наступних і місяця не минало, як Дар проявлявся… — Аліна задумалася, — тому всі й переконані, що приховати його неможливо… Що ти хочеш цим сказати?

— Те, що далеко не всі в цьому переконані. Дідусь написав, що він… дрімає в тілі до шістнадцяти років… і ще щось про надто велику силу для непідготовленого… коротше, до шістнадцяти користуватися ним не можна, не вийде.

— Щось у цьому, звичайно, є, — кивнув Ярик, — але що в цьому знанні такого небезпечного, що нам про це не говорять?

— Дар же захищає спадкоємця, так? Його неможливо вбити?

— Здебільшого, — підтвердив хлопець, — але не завжди. Були випадки, коли спадкоємця вбивали. Після цього обов'язково траплялася якась світова катастрофа — виверження вулкана, війна, голод, епідемії… мільйони, мільярди жертв. Зупинити це навіть за допомогою Дару було неможливо. Неначе світ карає людство за вбивство.

— Знаєте, що поєднує всіх загиблих? Чому одних можна вбити, а інших ні?

— Ти хочеш сказати що… — серце Зака ​​завмерло через жахливу здогадку.

— До шістнадцяти років спадкоємець так само беззахисний, як і будь-яка людина. Дар усередині тебе, але… це як банка — всередині щось є, але не відкрутивши кришку не дістати. Кришка — це непідготовлене тіло, яке не витримає такої сили, могутності та й бла бла бла. Але є ще один спосіб дістати те, що всередині.

— Розбити банку, — закінчив за неї Ярик.

— Так.

— Якщо все так, як ти говориш, — почала Аліна, — то Рада про це знає і за тобою досі стежили б, кілька охоронців приставили б.

— Якщо дати Дар людині без здібностей — вона загине. У мене, вони вважають, здібностей немає і я все ще жива.

— Тоді через півтора тижня скажемо їм, що вони помилилися, — підсумував Зак.

— А чому не зараз? — його фраза підтвердила найгірші побоювання дівчини, та вона хотіла, щоб вони сказали це вголос, щоб впевнитися. — Яка вже різниця? Дар ми знайшли, чому б і ні?

— Діано, той чоловік, через якого твій дідусь сховав Дар, все ще працює в Раді, — відповів Ярик. — І формально він все ще вважається одним з можливих спадкоємців... це, звичайно, не важливо, але... я б його остерігався, а дізнається Рада — дізнається і він.

Так, це було саме воно. З іншого боку, за день Діана справді заспокоїлася і панічні думки, які спершу зʼявилися у голові, відійшли назад. Чого вона так перелякалася, коли прочитала, що у могутніх людей може бути причина її вбити, зрозуміло. Але ж від того, що вона це прочитала, вони не прийдуть її вбивати. 

— І що ти пропонуєш робити?

— Та нічого, — відповів за нього Зак. — Посидиш удома тиждень, а там тобі вже шістнадцять і роби що захочеш.

— Удома? Я взагалі до школи ходжу, ти не забув?

— Ти в школу йти зібралася?

— А чому б і ні?

— Ти сама щойно сказала, що щоб стати наступним спадкоємцем достатньо тебе вбити. Думаєш у світі буде мало охочих прийти до влади?

— А звідки їм знати? Вони навіть про мої здібності нічого не знають.

— Все одно!

— А якби я дізналася на пів року раніше? Мені пів року вдома сидіти? Я ж жила якось із семирічного віку, нічого не сталося.

— Заку, вона має рацію, — погодилася Аліна. — Все одно ніхто не знає. І не дізнається. Звідки? А постійно сидіти вдома теж не вихід.

— З семирічного віку на тобі завжди був антимагічний кулон, а зараз і цього не буде, — не погодився хлопець.

— Так нехай візьме з собою медальйон Віллі, — знизав плечима Ярик, — якщо тобі так спокійніше буде. Але я в цьому також особливої ​​проблеми не бачу.

Зак насупився, але змушений був погодитись.

***

Вони трохи почитали щоденник, але Діана мало що розуміла і їй швидко набридло. Друзі намагалися пояснити, що означають усілякі закарлючки і як за ними читати заклинання, але не дуже досягли успіху. Так, це не якісь простенькі значки для другокурсників, тут дійсно потрібно багато знати. 

У хлопців горіли очі, вони хотіли спробувати буквально все відразу, але чаклувати по Діаниній сімейній книзі без неї було якось негарно. Дівчина теж із задоволенням щось з усього цього намагічила, але вона дійсно нічого не розуміла. Аліні начебто було цікаво, але й практикувати вона не рвалася.

Загалом, прихід Єви всі сприйняли по-різному, але здебільшого — з радістю та полегшенням. Діана не розповіла подрузі про те, що вони дізналися. Навіщо? Ніхто не знає, їй нічого не загрожує. Ні до чого Єві переживати. Тим більше дівчина не планувала залишатися спадкоємицею. Як зможе віддати — одразу так і зробить. Правда була одна проблема — передавати Дар тому, від кого дідусь його сховав, вона зовсім не хотіла. Але з цим вони пізніше розберуться, коли її життю нічого не загрожуватиме.