Помітно нервуючи, дівчина зайшла до будівлі. Відразу впадала в очі пентаграма, викладена на підлозі. Коло, зірка Соломона, стрілки знаків Зодіаку... так, вона чинить правильно. Дівчина підійшла до стійки адміністратора.
— Вітаю!
— Доброго дня!
— Ви з якого питання?
— У мене є інформація… — Влада озирнулася й інстинктивно стишила голос, — це на рахунок Орлової.
— Внучки Володимира? — жінка-адміністратор вмить насторожилася.
— Так.
— Почекай, будь ласка, у приймальні. Я зараз повідомлю. Тебе покличуть.
Жінка встала, озирнулась і вийшла. Яка удача, що сьогодні вони помінялися змінами! Інакше всі ці роки роботи тут, очікування цього моменту були б витрачені даремно. Добре, що дівчисько ніхто більше не чув. Потрібно тільки швидко знайти Його.
Влада сиділа на стільці у приймальні й смикала пензлик на сумці. Кожна хвилина очікування змушувала її все більше хвилюватися, та, на щастя, чекати довелося не довго.
— Прівет, — поруч з нею сів чоловік.
— Доброго дня.
— Что ти хотела розповісти про Орлову?
— Вибачте, а ви хто?
— Я тут работаю.
— А хіба не повинні… ну… скликати Раду, — невпевнено пробурмотіла дівчина.
— Нє обов'язково. Можеш розповісти мне, я перєдам кому следуєт.
— Це важливо!
Вона навіть обурилася, що її не сприймають серйозно. Звісно, вона розповість тільки Раді! Повній Раді, усі мають зібратися, щоб дізнатися таку важливу інформацію! Отак перешіптуватися у коридорі це було точно не те, що Влада очікувала отримати, принісши таку важливу для усього світу інформацію.
— Я нє сумніваюся, — чоловік дістав з кишені невелику прозору кулю, всередині якої світилася зелена іскра. — І іспользую інформацію самим лучшим образом.
Пальці Влади з ще більшою швидкістю почали теребити пензлик на сумці, а очі дівчини спалахнули. Втім, може і не так важливо, щоб її послухало багато людей… що їй з цього. Головне, що вона, як свідома магіня, розповість усе працівнику Ради й отримає заслужену винагороду… Дівчина озирнулася довкола, та у коридорі було всього кілька людей і на них не звертали уваги. Чоловік же, помітивши її нерішучість, демонстративно перекинув кульку з руки в руку.
— А що ви зробите?
— Постараюся вернуть украденое.
Така відповідь Владі сподобалася, хоча вона і відчувала, що все б мало відбуватися інакше. Все ж це справді важлива інформація, а не якась дрібниця… та кулька у руках чоловіка манила, а ще їй було лячно перечити. Та і він же сказав, що поверне вкрадене, заспокоювала вона себе, це саме те, що потрібно зробити. Це правильна дія. Тож дівчина подивилася йому в очі й наважилася.
Вже виходячи, вона обернулася і з хвилюванням запитала:
— А мене не…
— Нет, не хвилюйся. Но сама понімаєш, всьо сказане тут — тайна.
— Я розумію, — тихо промовила Влада.
— От і хорошо, тоді можеш нє про что не хвилюваться.
Не обертаючись, вона вийшла з того коридору, із холу, із будівлі. Надворі ноги стали прискорюватися, а серце битися частіше. Навіщо вона це зробила? Він працює на Раду, все гаразд… Вона ж до Ради прийшла, там її направили до нього, яка різниця, що вона не стала чекати там годинами, поки її приймуть якісь більш посадові особи? Ноги несли все далі, серце потроху заспокоювалося, а в сумці вона стискала ледь теплу прозору кульку із зеленою іскрою всередині.
#418 в Молодіжна проза
#82 в Підліткова проза
#1100 в Фентезі
#249 в Міське фентезі
Відредаговано: 02.06.2023