24.2

Наступну годину дівчина відпрацьовувала це заклинання, ганяючи струмки води по всій кімнаті, по підлозі та під стелею. Макс обернувся і зацікавлено озирнувся, через що вона втратила концентрацію і серед кімнати утворилася калюжа. Він глянув на неї з докором і випарував зайве. Діана зітхнула. Так, до потрібної концентрації їй ще далеко.

— Навчишся, — махнув рукою хлопець. — Бачила б ти наші перші спроби! Іди мені в казанок сконденсуй.

— Скільки?

— Половини вистачить.

Дівчина без особливих проблем впоралася із завданням, а потім з цікавістю спостерігала, як Макс відміряє і закидає всередину всякі трави, кип'ятить розчин поглядом, а потім так само швидко остуджує і додає щось ще. Через деякий час Макс підняв казанок до рівня очей, скептично оглянув і пішов униз за кулоном. Та найцікавіше почалося, коли він опустив прикрасу у свій відварчик. До того прозора рідина стала яскраво червоною, потім затверділа, а ще за кілька секунд відтанула і перетворилася на насичено-чорну слизьку масу, огидну навіть на погляд.

— Так повинно бути?

— Не знаю, — Макс дістав пінцетом кулон і почухав потилицю. — Напевно… 

— А що мало вийти?

— Він повинен був розчаклуватися.

— Ну це легко перевірити, — дівчина підняла долоню і спробувала викликати вогник, та на ній нічого не зʼявлялося. — Не вийшло… — розчаровано сказала вона.

— Є ще кілька варіантів, — Макс знизав плечима. — Піду цю… ем… масу викину.

— Куди?

— Батьки в лабораторії мають таку штуковину, яка всі трави нейтралізує, потім можна хоч квіточки поливати.

Діана подивилася на чорну та липку субстанцію у казанку. Дівчині здавалося, якщо таким полити, навіть столітній дуб здохне. Та вона нічого не сказала.

Так вони провозилися до вечора. Макс постійно допомагав дівчині, у неї стали виходити деякі заклинання. А ще вони розмовляли на різні теми. З Максом було легко і комфортно… як із Заком. Нарешті вона не витримала:

— Максе?

— Ась?

— Чому ви з Заком посварилися?

— А що він сказав?

— З нього слова не витягнеш.

— А Ярик з Аліною?

— Що мені потрібно запитати у Зака. Ще Аліна сказала, що вони нейтральна сторона, а Ярик — що ти хороший хлопець.

— Вау, це його найкраща характеристика мене за кілька років!

— А що він зазвичай каже?

— Що я химерний, безвідповідальний і взагалі ботанік.

— А себе він не намагався описати? — фиркнула Діана.

— Не знаю, з нами такими думками не ділився.

Якийсь час вони мовчали, обидва усміхаючись.

— То що у вас трапилося?

— Ми були друзями… найкращими друзями. Я раніше жив у місті, а коли переїхав, зустрів у лісі Зака. Ми якось одразу порозумілися. Я був сильнішим у магії, вчив його. А він мене — перевтіленням. Потім у Ярика з Аліною прокинулися здібності й нас стало четверо. Чого ми тільки не витворювали! А потім... потім з'явився ще один маг. Це було як каталізатор, розумієш? Щось між нами наростало і наростало, а потім наче вибухнуло... — Макс ненадовго замовк, — знаєш, не найприємніші спогади. Я все одно вибачив його, але він все ще стоїть на своєму… адже це не важливо, так? Ми можемо бути друзями?

— Звичайно!

Діана говорила абсолютно щиро. Попри все, що було раніше, Макс їй справді подобався. Вона була впевненою, що то — тільки показуха перед іншим хлопцем, а справжній він — такий, який був цілий день з нею. Веселий, уважний та добрий.

— Добре, — він усміхнувся, трохи подумав і дістав з кишені кулон. — Тримай.

— Як? Ми ж останні пару годин тут чаклували, — вона підняла долоню й запалила вогнекулю, — той розчин подіяв?

— Так.

— Але тоді у мене не вийшло запалити вогонь.

— Бо казанок із вмістом усе ще були тут.

— А чому ти не сказав?

— Ти б пішла відразу.

— Ну не знаю…

— Зате я знаю. Що тобі Зак сказав про мене?

— Бути обережною з вами обома... Влада і є той маг?

— Так.

— Ви посварилися через дівчину?! — фиркнула Діана. — Серйозно? І як це давно було?

Знайшли ж причину, блін. Якось надто банально, вона навіть була розчарованою.

— Рік тому. Це було не через неї, а через Зака.

— Мда...

Деякий час вони мовчали.

— Вже йдеш?

— Так. Ні. Я…

— Іди, скоро стемніє. Підручник візьми з собою.

— А якщо я з ним не зможу перевтілитися?

— Зможеш. Це ж література для початківців, він зачарований.

— Круто! Дякую.

— Та немає за що. Це було прикольно, мені раніше не потрібно було щось таке варити. Якщо ще щось знадобиться — звертайся.

— Дякую… не знаю, що може знадобитися від мене, але ти теж звертайся.

— Ммм ... я обов'язково щось придумаю, — усміхнувся Макс, — і Діано

— А?

— Не залишай його собі. Сама розумієш, про що я зараз. Ти не уявляєш, що це і чим може тобі обернутися.

***

— Чому так довго? — Зак підскочив з її ліжка, як тільки Діана зʼявилася у кімнаті.

— Тобі теж привіт.

— Привіт, — хлопець зніяковів, — вийшло?

— Так!

— Це добре

— Так, чудово. Розкажи мені про Владу.

— Хитра, підступна, розпещена, завжди шукає вигоду. Жахлива персона коротше. А що?

— А Макс?

— Нічим не кращий.

— А посварилися ви чому?

— Тому й посварилися. А що він сказав?

— Що ти сам винен.

— Хто б сумнівався, — фиркнув Зак.

— Тобто винен він?

— Звичайно.

Цікаво виходить…

— Макс книгу дав?

— Ага, підручник.

— Другий курс... тобі б для першого, тут не розберешся.

Замість відповіді Діана сконденсувала води та вилила йому за комір. Зак стрепенувся, мало не вивернув шию, намагаючись подивитися собі за спину, потім від футболки пішла пара.

— Так ось чим ви весь день займалися, — невдоволено пробурчав він. — А я думав, ти кулон розчаклувати пішла.

— А він і розчаклований.