— І що будемо робити? — запитала Аліна.
— Дублікат треба створити, — відповів Зак, — але проблема в тому, що створювати доведеться з пам'яті.
— Але ж ти вже робив так.
Діана мала рацію — ще кілька днів тому він приніс копію медальйону Віллі. Оригінал вони сховали з іншого боку ділянки — мало чого, раптом стане у пригоді.
— Насправді він досить неточний. Я не впевнений з вагою та складом.
— А це важливо?
— Може так, може ні, — сказав Ярик, — але краще зробити все ідеально, щоб потім не переробляти.
Хлопці старанно сфотографували, замалювали та вимірювали кулон у всіх можливих напрямках, запитали на рахунок складу (Єва безпомилково визначила на око, що було дуже доречним — Діана могла тільки припустити), почали думати, де дістати матеріали. І каміння, і біле золото знайшлися в Аліни, на превеликий подив дівчаток. Вона тільки знизала плечима і струснула браслетами на руці:
— З чогось мені треба було їх робити.
В результаті Зак з Аліною відлетіли робити дублікат (Діані та Єві довелося спуститися на кухню на першому поверсі та залишити там кулон), а Ярик залишився з дівчатами. Притягнувши ще пачку печива, вони сіли побалакати, потім Ярик показав кілька ілюзій, а врешті-решт вони почали будувати дельтаплан. Так, божевілля заразне. Як так вийшло Діана і сама не пам'ятала, але Зак з Аліною, коли прилетіли, оцінили, посміялися і пообіцяли більше не залишати їх самих.
Копія була досить грубою, так що зрозумівши, що і де саме не так маги взялися виправляти. Робота була нудною та абсолютно не видовищною, дівчатам це швидко набридло. Чаклувала Аліна, тож хлопці теж занудьгували. Але ці довго нудьгувати не вміли, а Зак вирішив, що модель дельтаплана цілком можна доробити. Вони були приблизно на середині, коли Аліна приміряла кулон до скриньки й з розчарованим стогоном заявила, що з неї досить і черга хлопців.
До вечора вони мінялися по колу. Хто не «працював» — говорили, левітували модельку дельтаплану під стелею, грали в настільні ігри й продумували план облаштування горища. Один змінював іншого, кулон став входити у свердловину на скриньці, але нічого не відбувалося. Коли чергова спроба закінчилася нічим, Ярик з Аліною переглянулися і хлопець сказав:
— Зак, справа не у формі.
— А в чому ж? Вагу ми теж перевірили. Склад, я теж майже впевнений, правильний. Вони виглядають ідентично.
— На оригіналі напевно було заклинання-відкривачка.
— В сенсі? — не зрозуміла Діана. — Адже він теж не відкриває і взагалі магію глушить!
— Саме так. Зверху на «відкривачку» наклали глушилку, тому він блокує і скриньку, і сам себе. Ви ж самі розповідали, що зʼясували, що глушилки — це не справа рук твого дідуся.
— А ви можете на цей заклинання накласти? — Єва підняла дублікат.
— Може й могли б, але ми ж не знаємо, яке воно.
— І що ж робити? — розгубилася Діана.
— Потрібно зняти глушилку з оригіналу.
— Почекай, як це можна зробити, якщо поруч з ним будь-яка магія не працює?
— Але ж її якось наклали, значить можна зняти зворотним способом. І цей спосіб існує, — Ярик сказав це з натиском, дивлячись на Зака.
— Підберемо відкривачку, — відповів той.
— Можеш перебирати їх хоч до запаморочення, а потрібну не знайти, — зауважила Аліна, — ця може бути взагалі сімейною, унікальною та ніде не записаною.
— Я знайду потрібну, — тупо повторив Зак.
Аліна подивилася на брата з німим запитанням, але він лише хитнув головою.
— Сам це робитимеш! — зробила вона останню спробу.
— Добре.
— А що за спосіб? — поцікавилася Діана.
— Таке б не вийшло накласти традиційною магією, це заклинання травників, — пояснив Ярик, випереджаючи Зака.
Хоч сестрі він і показав, що Зак безнадійний, та от був невеликий шанс, що думка Діани може це змінити.
— У нас якраз є... знайомий травник, — продовжив Ярик.
— А в чому тоді проблема? — не зрозуміла Єва.
— Це Макс, — навіть без відповіді друзів, Діана вже була впевненою у цьому.
Очі Зака на мить гнівно потемніли, але він швидко опанував себе.
— Ми до нього не підемо.
— Ти можеш не йти, — спокійно погодилася Діана.
— Ви теж не підете!
— От ще! Ти мені вказуватимеш?!
Хлопець з дівчиною втупилися одне в одного злими поглядами. Він не витримав першим:
— Вибач, я не це хотів сказати… але, будь ласка, не треба. Я знайду необхідне заклинання.
— Шукати голку в стогу сіна, — пробурмотіла Аліна.
— Якщо не знайду, то сам з цими чортовими травами розберуся! У мене дідусь травник, він допоможе.
— І коли це буде? Через рік? Два роки? Чи п'ять? — поцікавився Ярик.
Зак скрипнув зубами й відвернувся. Діана, вже перейнявши звичку Аліни, подивилася на Ярика, але той лише безнадійно розвів руками. Аліна ж сиділа засмучена, браслети на її руці ображено посивіли.
— Зак?
— Так?
— Що не так із Максом?
— З ним немає нічого так.
Щось це їй нагадує. Єва поруч тихесенько фиркнула, також згадавши цю фразу Діани. І в іншій ситуації дівчина також усміхнулася б або розсміялася, але не зараз.
— Нам потрібно відкрити скриньку.
— Я пам'ятаю.
— Якомога швидше.
— Я знаю.
— Це дуже важливо.
— Та знаю я! — розлютився хлопець. — Чого ти ще від мене хочеш?
— Не кричи на мене, — теж підвищила голос Діана. — Таке враження, що це мені потрібне! Та я б у житті про все це не чула!
Ярик щось шепнув Аліні, та йому відповіла. Він похитав головою, а тоді кивнув. Аліна зробила кілька пасів і над Заком із Діаною повисло по індивідуальному пологу тиші.
— Так, а тепер слухайте уважно, — сказала вона. — Перше — нам потрібно знайти Дар. Нам усім це потрібне. Тобі, — вона тицьнула пальцем в сторону Діани, — також. Роби потім із ним що захочеш, але він потрібний усьому світу. До того ж без Дару ти завжди повинна ховатись від магів і від магії. Хочеш цього? Ні? Я так і думала, йдемо далі.
#279 в Молодіжна проза
#49 в Підліткова проза
#741 в Фентезі
#154 в Міське фентезі
Відредаговано: 02.06.2023