Глава 21. Нерозвʼязана загадка

Поки вони чекали Ярика з Аліною, потроху божеволіли. Лишилося зовсім трохи, це вже останнє заклинання. Одна мить і скринька має відкритися і вони дізнаються, що всередині. Враховуючи усі домисли стосовно того, що всередині, чекати цього моменту було просто таки нестерпно. У їхніх думках він був, без перебільшення, історичного значення.

Діана ледве могла всидіти на місці, а Зак взагалі ходив кімнатою туди-сюди, раз у раз нетерпляче кидаючись розсипом дрібних іскор на всі боки. Дівчина подивилася на це і вирішила попрактикувати заклинання, теорію яких їй пояснювали цілий тиждень. Все краще, ніж дарма гаяти час і крутити в руках все, до чого вони дотягувалися.

З витівки нічого не вийшло, тому що вона не могла сконцентруватися навіть на пару секунд. Через кілька невдалих спроб хлопець стрепенувся, зупинився, неймовірним зусиллям волі змусив себе сісти поряд та спробував допомогти, але в нього й самого виходило якось блякло і заклинання розсипалися від найменшого шарудіння. 

Зака таке неподобство, звісно, не порадувало. Він похитав головою, почухав потилицю і сів медитувати, щоб привести мозги до ладу. Як у нього виходило це робити в таких умовах Діана не зрозуміла, але хлопець справді заспокоївся, очі перестали бігати, а обличчя розгладилося. Вона й сама спробувала медитувати, але думки мчали в голові, не даючи розслабитися.

У такому стані їх і знайшли двійнята, які теж були знервовані. Зак, який перестав медитувати, швидко знову перейнявся загальним настроєм, так що всі четверо скупчилися навколо скриньки з найсуперечливішими почуттями. 

Діана швидко глянула на них, мов шукаючи у цих поглядах підтримки, зважилася та сказала останнє заклинання... рельєф кришки вкотре піднявся і поплив, та пори усі очікування, залишив контур-заглиблення незвичайної форми. Дівчина застогнала, а друзі розчаровано зітхнули.

— Господи, це ще не все?! Ну і що далі?

— Треба знайти відповідний ключ, — припустив Ярик.

— Та ти що? — здивувалася Аліна, — а я і не здогадалася!

— Діано, у тебе нічого такого в коробці не було? — не звернув він уваги на репліку сестри.

— Ні.

— Використовуй мій останній подарунок, він відкриє тобі шлях.

— Що? — всі троє з подивом дивилися на Зака, який тримав у руках телефон.

— Це переклад усіх заклинань-ключів поспіль, — хлопець повернув до них екран з гугл-перекладачем.

— Останній подарунок — це спадок? — ще одне припущення від Ярика

— Ні, останній подарунок — це останній подарунок. Де твій кулон?

— В альтанці на вулиці, звичайно. Слухай, а й справді силует схожий! — Діана провела пальцем по заглибленню на кришці.

— Схожий. А тепер треба вигадати, як нам його сюди протягнути.

— А в чому проблема?

— В тому, що Діана зараз ніби не вдома, тобто потрібно тягнути його через вікно. А він антимагічний. Ну, припустимо, я можу перевтілитися і спуститися, але назад я залетіти не зможу.

— Підкинь або на мотузку прив'яжи, ми затягнемо.

— А як я потім назад залечу?

— Ну тоді…

— А якщо ти додому повернешся, а дорогою зайдеш забереш його? — запропонувала Аліна.

— Взагалі можу, але зазвичай ми з Євою до ночі гуляємо. І як у такому разі ми ще кудись полетимо? Чи навіть тут будемо? Пологу тиші буде мало.

— Залишимо на крайній випадок. Ще є ідеї? — поцікавився Ярик.

Ідей не було. Таке просте завдання, просто перенести річ з одного місця в інше, а вони не могли знайти рішення. Саме усвідомлення цієї думки сильно дратувало, заважаючи зосередитись на проблемі. 

Раптом почулися звуки цокотіння кігтів по ламінату, які наближалися. Діана, не чекаючи гавкання, відчинила Віллі двері. Може, улюбленець просто прийшов полежати, може, запах відчув, але він прийшов якраз вчасно. Вона обернулася до Зака, в очах якого промайнула та сама здогадка.

— Агов, ви чого переморгуєтесь?

— Віллі принесе, — пояснила Діана.

— Ммм... а як ти йому скажеш? Вийди надвір і візьми в альтанці таке дрібне брязкальце, а потім принеси сюди? — поцікавився Ярик.

— Палицю кине, — Зак вже не був налаштований так скептично.

— Ні, палиця не підходить. Занадто далеко, багато поворотів ще й двері можуть не відразу відчинити. І кулон захований між перекриттям даху, він дістати не зможе.

— А як тоді?

— Хтось спуститься, дістане кулон і віддасть Віллі. Потім я його покличу, він прибіжить без проблем.

— А туди?

— Туди теж може, головне, щоб двері відчинили.

План з доставлення кулона в кімнату трохи допрацювали та затвердили. Зак перевтілився, відлетів за альтанку та знову перевтілився. Він наближався з іншого від будинку боку, тож з вікна його було не побачити. Про всяк випадок, саме в цей момент Діана скомандувала Віллі йти на прогулянку і ретривер радісно кинувся вниз, привертаючи увагу батьків. Мама відчинила йому двері якраз тоді, коли Зак уже знайшов потрібне і присів за поруччям. 

Щойно двері зачинилися, хлопець покликав Віллі. Пес радісно до нього підбіг і почав вилизувати, а Зак прикріпив кулон до його нашийника, дав ласощі та вдав, що кинув м'ячик. Віллі кинувся у потрібному напрямку, даючи хлопцеві спокійно перевтілитися та полетіти назад у кімнату. Як тільки він опинився поряд, Діана покликала улюбленця з вікна. Йому було не вперше приходити на поклик з вулиці, так що пес підбіг до дверей, сів та загавкав. Дочекавшись поки йому відкриють і розкажуть про неприпустимість ходіння туди-сюди, ретривер прошмигнув усередину і бадьоро подріботів сходами нагору. 

У кімнаті Діана зняла кулон з нашийника Віллі, похвалила та погладила своє золоте диво. Друзі приєдналися, навіть Ярик визнав песика «цілком розумним». Коли вони вже вдосталь нахвалили собаку, друзі знову скупчилися навколо скриньки. Діана ще чухала за вухом Віллі, це заспокоювало її. Знову такий же момент напруги… Ось тепер вони точно дізнаються, що ж всередині. Вона простягла руку, вставила кулон на місце і... знову нічого не трапилося.