Дорога назад була довгою і нічим особливим не виділилася, зате зняття заклинання зі скриньки викликало у двійнят справжнє захоплення. Вони поохали, висунули десятки здогадок на тему того, як таке диво можна начарувати, а тоді все ж таки згадали, що їм потрібно ще потрапити у нове місце. Оскільки ніхто до ладу не пам'ятав де воно (хоча і щось знайоме), довелося знову летіти до Зака. Діана навіть зраділа — їй сподобалося дивитися на 3D фільм, а проєкція у просторі взагалі була неймовірною.
Раділа вона не довго — Зак знайшов потрібне місце буквально за кілька секунд, а тоді чортихнувся і від надлишку емоцій начарував щось таке, що кімнату разів пʼять струснуло. І це вони кажуть, будинок захищений, ага!
— Що не так? — не зрозуміла дівчина.
— Це на території Макса, — коротко пояснив Ярик.
Ліс поділили, як посварилися, чи що? Щось таке Зак кричав хлопцю у першу їхню зустріч. Та перепитувати Діана не наважилася.
— Можемо втрьох злітати, — знизала вона плечима.
— От ще, я з вами! — обурився Зак.
Ну і в чому тоді проблема, постає питання? Ото аби попсихувати на рівному місці!
***
Проблема таки була — тільки вони встигли записати чергове заклинання, як один із браслетів на руці Аліни мигнув синюватим і почав змінювати свою форму.
— Макс десь тут, — повідомила дівчина. Ще кілька секунд подивилася на метаморфози на руці та додала, — наближається до нас. Цілеспрямовано.
— Та що сьогодні за день такий? — Зак знову чортихнувся.
— Субота, — люб'язно підказав Ярик, — маги вийшли погуляти.
— І звідки він знає? Тут теж є сигналка?
— Ні, я не відчувала. Це і не важливо, вам з Діаною час іти.
— А ви? — здивувалася дівчина.
— Він знає, що тут хтось є. Ми не можемо усі піти.
— І що ви скажете?
— Що прийшли поговорити про тебе, — швидко знайшовся Ярик, — тебе не взяли зі зрозумілих причин, як і Зака.
— Непогано, — погодився хлопець, — Діано йдемо по деревах.
— Чому по деревах?
— Не можна відстежити, пам'ятаєш? — він потягнув її за руку, — давай, немає часу.
Угу, часу немає! А те, що вона не вміє нормально пересуватися по деревах, нічого не бачить і взагалі мізки плутаються, нікого не хвилює?
Тонка скоринка, з кожним разом вона все тонше. Навколо — желе. І нічого не видно. Зате скільки можна відчути! Вона перетікала з гілки у гілку, з дерева у дерево. Але вона й одразу не розуміла напрямок, куди рухалася. Як це взагалі можна зрозуміти, якщо довкола лише темінь? А за деякий час думки взагалі сплуталися, лишилося лише відчуття, що їй потрібно рухатися.
Чи довго вона так бовталася і взагалі чи далеко перейшла дівчина сказати не могла. Врешті решт вона акуратно викотилася з дерева і розтяглася на галявині. Так вона лежала невідому кількість часу, а коли більш-менш привела думки в порядок, з подивом виявила Зак, що сидить поруч.
— Ек тебе занесло! — усміхнувся він.
— Як ти мене знайшов?
— Пошуковим імпульсом.
— Кожен так може?
— Ні. Якщо точніше — поки тільки я.
— Чому?
— Бо щоб знайти, треба знати, кого шукати. Складне заклинання, коли вивчиш, зрозумієш, про що я.
Діана тільки плечима знизала. Зрозуміє, так зрозуміє. Не зрозуміє, так не зрозуміє.
— А вибратися звідси як?
— Полетіли, що ще залишається?
#278 в Молодіжна проза
#49 в Підліткова проза
#743 в Фентезі
#156 в Міське фентезі
Відредаговано: 02.06.2023