До п'ятниці Діана справді стала почуватися цілком добре. З ранку вона робила уроки та повторювала те, що ввечері розповіли їй друзі. Вони прилітали всі разом після магічки. Крім четверга, коли прийшла Єва і вони влаштували міні дівич-вечір (але ввечері Зак все одно залетів, розповів новини за день і залишився на ніч).
Зазвичай друзі залітали на кілька годин, вчили дівчину, самі повторювали пройдені заклинання, просто балакали та сміялися. Аліні з Яриком теж сподобалося горище і вони звідкись притягли кілька полиць, та і не тільки. Взагалі Діана хотіла б подивитися, що ця трійця встигла наробити нагорі, але не лізти ж сходами! А перевтілюватися їй сказали поки рано.
Ярикові скринька теж сподобалася і він узяв слово, що їх з Аліною візьмуть наступного разу. Тим більше сказав він, що це саме те місце. Яке? Де вони грали у війни та влаштовували з іншими магами поєдинки. Спогадів на цю тему у брата з сестрою було просто море, а ось Зак говорив неохоче і вигляд у нього був похмурий. Що, чи хто, були тому причиною дівчина так і не дізналася, бо від питань він відмахнувся, а Ярик швидко змінив тему.
У суботу з ранку Діана сказала, що піде до Єви. Вона і справді зайшла до неї та попросила прикрити. Подруга, яка обожнювала всілякі таємниці, відразу навигадувала мільйон історій про побачення і зажадала, щоб Діана про все їй розповіла. І хоч Діана не задовольнила її цікавість, пообіцяла прикрити її.
Дорога до місця зайняла близько години. Дівчина не звикла до таких навантажень, а тому зітхнула з полегшенням, коли Зак нарешті сів на землю і перетворився на хлопця. Хоча літати було здорово, але вона з радістю повторила за ним. Дивно, але в тілі дівчини-Діани втоми не було, збереглося лише пришвидшене дихання.
— Так і має бути, — відповів на її запитання Ярик, — а літатимеш щодня — з диханням теж усе стане нормально.
— Але до кожної тварини треба звикати, — додала Аліна, — натренуєшся і зможеш птахом літати хоч на інший континент, але як перевтілишся вперше у вовка — не зможеш пробігти й пари кілометрів без утоми.
— А якщо в іншого птаха?
— Дивлячись наскільки велика між ними різниця: розміри, вага, розмах крил. Та взагалі, всі літають трохи по-різному. З синички на орла легко не перейдеш, але на щось таке ж невелике цілком можна.
Цікаво… і щось підказувало Діані, що краще мати у запасі різних «тренованих» тварин. Маленький і маневровий птах, великий і швидкий, якийсь середній між ними. Ще треба когось, що біжить, того ж вовка. І рись, вона їй завжди подобалася. І маленького біжучого теж…
— Діано, ти чаклувати сьогодні збираєшся?
— А? А, так, — дівчина озирнулася і вимовила заклинання.
Наступної миті сталося дві речі — на землі проступили літери, викладені з шишок, а Аліна зовсім не по дівчачому чортихнулася, перевтілилася й полетіла кудись уліво.
— Що це з нею?
— А хто її знає? — Ярик уже хотів наздоганяти сестру, але вона повернулася так само швидко і раптово, як і полетіла.
— Спрацювала сигналка на магію. Слід веде, — вона махнула рукою у напрямку, звідки прилетіла, — самі розумієте куди. Пишіть заклинання, розкидаємо шишки та звалюємо.
— А куди слід веде? — запитала Діана, яка з усіх єдина не зрозуміла.
— Коли ми грали у війну, тут була наша територія. Там, — Зак махнув рукою все в тому ж напрямку, — ворожа. Сигналка, швидше за все, ще з того часу залишилася. Це було пару років тому, але я б на їхньому місці злітав перевірив хтось прийшов, чого хоче і навіщо у мене в лісі магічить.
Поки він пояснював, Ярик сфотографував напис з шишок, а Аліна телекінезом розкидала їх на всі боки.
— Яка несподівана та приємна зустріч!
Діана аж підскочила від несподіванки. На галявині з'явилися троє: двоє хлопчаків та дівчина. Чорнявий, найстарший на вигляд, продовжив солодким голосочком:
— А де ви свого четвертого втратили? Заку, де твій білявий дружок-ботанік?
— Я теж радий тебе бачити, Марку.
— Справді? Я здивований. А хто це з вами? Ти мені когось нагадуєш, ми раніше не зустрічалися?
— Я б запам'ятала, — буркнула Діана, не розуміючи, як себе з ними поводити.
— Це Даша, моя дівчина
Ярик, Аліна і Діана з подивом витріщилися на Зака, що трійця, яка зʼявилася — на Діану.
— Дівчина? Цікавенько… — чорнявий зміряв її поглядом, — ну гаразд, це не суть. Що ви тут робите?
— Гуляємо.
— Ностальгія замучила?
— Трохи є.
Чорнявий втупив у Зака пильний погляд, той же відповів цілком спокійним і трохи глузливим. Марк невдоволено примружився і перевів погляд на інших:
— Ярику, а ти що скажеш?
— Та пролітали тут неподалік, чого не зазирнути?
— Невже твоя сестричка нарешті літати навчилася? А це не ти чаклував? Такий слабкий сигнал був…
Ярик стиснув зуби. Хлопця не стільки зачепив випад у його бік, як спроба образити сестру. Але Аліна йому відповісти не дала:
— Час іде, Марку. Шкода, що ти, на відміну від нас, нічому не вчишся.
— Чув, чув про твої успіхи. Чудові брязкальця.
— Заздри мовчки.
Браслети на руці Аліни ображено заскліли, а Діана помітила зацікавлений погляд на них дівчат зі свити чорнявого. Ну так, що б не сталося, дівчата залишаються дівчатами.
— Не хочу вас переривати, але нам уже час іти, — втрутився Ярик.
— У вас зовсім нема причин поспішати, — Марк демонстративно перекинув у руках невелику помаранчеву кульку.
#278 в Молодіжна проза
#49 в Підліткова проза
#743 в Фентезі
#156 в Міське фентезі
Відредаговано: 02.06.2023