Аліна мала рацію — Діана місця собі знайти не могла, все ходила по кімнаті та думала про Зака. Годині о дев'ятій (бо вона хворіє і потрібно режиму дотримуватися) їй довелося лягти, але заснути вона не могла. Занепокоєння додавало ще й те, що хлопець обіцяв після школи зазирнути до неї, а досі цього не зробив. І на повідомлення не відповідав, навіть не прочитав. І голова знову недоречно розболілася!
Крутилася б вона до самого ранку, але о пів на одинадцяту він таки з'явився.
— Зак!
— Привіт! Чого не спиш і досі?
— А ти навіщо прийшов, якщо думав, що я буду спати? — здивувалася дівчина.
— А раптом ні? Я ж обіцяв зайти... мене трохи затримали, вибач.
— Батько?
Діана і не думала сердитися або ображатись, це ж зрештою через неї!
— А ти звід... Дівчата! — фиркнув, — от нічого вам сказати не можна! Наступного разу Ярика відправлю.
— Тоді не дізнаєшся, що Аліна сказала з приводу заклинань на горищі... і не тільки.
— А що вона сказала?
— Ти перший, — Діана сіла на ліжку, поплескавши поруч рукою.
— А я в Аліни спитаю.
— А я попрошу, щоб вона не розповідала.
— Розкаже. Дівчисько ж, вам нічого сказати не можна.
— Тільки якщо не просить інше дівчисько, — в тон йому відповіла Діана. — І взагалі, це моя сімейна стратегічна таємниця. Вона випадково до неї долучилася, але розголошувати не має права. От навчишся бачити через пару років, може й сам дізнаєшся.
— Ти — здирниця, — пробурчав хлопець, сідаючи поряд.
— Ага.
— Це шантаж.
— Ага.
— Гаразд, здаюся. З магічки мене батько забрав, що з того?
— Що він сказав?
— Що його син — ідіот, — Зак хмикнув, — потім він мені висловив усе, що думає з приводу виклику батьків до школи та кількох годин вислуховування лекції про його та мою безвідповідальність. Ну так, я теж не люблю нотації слухати.
— А далі? — не відставала Діана.
— Далі, — Зак невдоволено скосив очі, але продовжив, — запитав на біса я розіграв весь цей спектакль, навіщо прикидаюся дурником і що зробив насправді. І для когось. І чому я пішов до вчителя, а не до дідуся.
— А ти?
— А я сказав, що допоміг одній хорошій людині з однією неприємною проблемою. До дідуся не пішов, бо він обов'язково спитає кому і з чим. З нього стало б і лікувати відмовитися, поки я все не розповім. Але піти теж не вийде — у нього онуків не багато і він не відпустить, поки не будеш здоровішим за здорового. А оскільки я не можу розповісти, бо це не моя таємниця, то я пішов до вчителя. Ну а з учителем все було б ще гірше, ніж із дідусем, тому вигадав цю історію.
— І що він сказав?
— Що я міг попросити батьків Ярика з Аліною. Що він міг би поговорити з дідусем і той не питав би. І що взагалі я сама недосконалість, бо він мене два місяці вчив як не потрапити в ту пастку, куди я, власне, і потрапив. А потім ще сказав, що брехати погано, особливо наставникам. І я маю придумати як перед ним вибачитися. Коротше, я начебто прощений, він навіть мамі з дідусем нічого не скаже, але якщо ще раз влаштую щось подібне… Так, і ще я маю особисто йому здати теорію з безпеки при роботі з чужим мозком та взаємодії з підсвідомістю. Теорію, тому що практикуватися нема на кому. А до того моменту мені заборонено лазити по чужих головах, бо краще мати сина-ідіота, ніж не мати сина.
— А так могло бути? — ахнула Діана.
— Ні, це він перебільшив, — легковажно відмахнувся хлопець.
— А курсова?
— Вона і про це сказала? — закотив очі Зак. — Курсова як курсова, дуже непогана темка. А то можуть усілякі травки дати, потім ботаніком станеш, — якимось незрозумілим тоном сказав він. — Зі мною пів класу помінятися б хотіли. Але фіг їм, навіть якби дозволили, мені й самому вона подобається. Це все, що ти хотіла дізнатися?
— Начебто так.
— То що відчула Аліна?
— Що весь будинок зачарований, особливо моя кімната. А тренувальний захист стоїть на горищі, у мене та ще у дідуся в кімнаті. І на горищі від половини предметів йде магічний фон. А відчути нічого зовні не можна, бо там щит, який це приховує, стоїть.
— Нехиленько так ... — хлопець запрокинув голову, трохи подумав та скосив на неї очі, — ти уявляєш які це нам можливості дає?
— Угу, крім горища ти будеш підривати мою кімнату.
— Ммм... Ні, мені тут подобатися. А на горищі й тренуватися зручніше, там багато місця. Ось видужаєш — кілька бойовок покажу.
— Завжди мріяла, — фиркнула Діана.
— Даремно ти так, корисна річ. От дивись, наприклад…
— Може небо краще зробиш?
— А ти хочеш небо?
— Так. А ще в мене болить голова і я хочу спати.
— Так спати, чи небо?
— А це не одне й те саме? — пробурчала Діана, лягаючи, — голову вилікувати можеш?
Зак підсів ближче та поклав руку їй на чоло. Кілька хвилин чарівного тепла від його долоні й дівчина відчувала себе цілком нормально, хіба спати захотілося ще більше.
— Зак?
— Так?
— Ти залишишся?
— А ти хочеш?
— Так, — недовго пом'явшись, прошепотіла Діана
Хлопець усміхнувся, ліг поряд і притягнув дівчину до себе, обійнявши талію. Відразу стало так тепло та добре, а ще було страшенно приємно. Вже засинаючи, вона з подивом відзначила, що може почути стукіт його серця. Тук-тук-тук. Тук-тууук-туууууук…
#279 в Молодіжна проза
#49 в Підліткова проза
#741 в Фентезі
#154 в Міське фентезі
Відредаговано: 02.06.2023