16.2

Взагалі-то дівчина планувала відбутися ще одним переглядом падіння ненормального хлопчиська. Сама перевтілюватися назад і падати вона точно не збиралася, але не тут було. Цей зухвалець раптово запустив у неї якоюсь фіолетовою кулькою, після чого дівчина з криком полетіла вниз. Так, у своєму власному тілі людської дівчини. 

Серце пішло в п'яти, а от усі думки загубилися десь на висоті. Все, що вона могла робити — дивитися розширеними від страху зіницями на землю, що наближалася. Десять, дев'ять, вісім... треба терміново щось робити. Як там цей… цей… гаразд, не це зараз важливо. Полаятися вона ще встигне. І найкращу характеристику йому підібрати також. Головне — що саме він казав? 

Потрібно перетворитися чи злитися з деревами. Дерев багато, але щось перспектива не спокушала. Не так вона й чудово зливалася, обидві спроби їй доводилося докладати зусиль і витрачати трохи часу, щоб пробити скоринку на деревʼяному желе. Пробувати повторити те саме при її швидкості падіння зовсім не хотілося. 

Тоді вона перевтілиться. Діана заплющила очі, встигнувши помітити, що до зіткнення залишилося кілька секунд, і спробувала зосередитись. Мда, зосередишся в таких умовах! Маленьке тільце за інерцією з величезною силою штовхнуло в спину, змусивши дівчину відчайдушно замахати крилами. Насилу зупинившись вже перед самими кронами дерев, вона спустила нижче та знову перевтілилася. Ноги підкосилися самі собою і дівчина опустилася на землю. 

Втім, щойно поруч намалювався Зак, тобто вже за мить, Діана підхопилася на ноги й з усієї сили його вдарила. Потім висловила все, що вона думає про нього, цензурними, не дуже цензурними (таких було набагато більше) і зовсім не цензурними (таких було ще більше) словами. Тоді дівчина без сил опустилася на землю, обхопила голову руками та заплющивши очі.

— Діано, — через кілька хвилин наважився покликати її хлопець.

Відповіді не було. Він кілька хвилин почекав, бо, по перше, не знав, що сказати. По друге, просто не наважувався. Та врешті присів поряд і легенько торкнувся її плеча. Тільки коли розплющила очі від цього доторку дівчина помітила, що весь цей час погойдувалася туди-сюди, немов у трансі.

— Я з тобою посивію, — поскаржилася вона, втім, уже без особливої ​​злості.

— А я калікою стану.

— Сам винен!

— Згоден, — Зак сів навпроти, взяв її руки у свої й зазирнув у вічі, — мир?

— Мир, — невдоволено буркнула дівчина. — Але ти мені винен заклинання левітації, ту фіолетову кульку і… і компенсацію за моральну шкоду!

— Як скажеш, — швидко погодився той.

— Так і скажу!

— Добре.

— Чудово.

Вона не поспішала говорити, а Зака все більше почало нервувати таке мовчання. За кілька хвилин він не витримав і обережно поцікавився:

— А що ти хочеш?

— Те й хочу, — буркнула Діана.

— Що?

— Тобі чесно сказати?

— Ну так, не заважало б.

— Полетіли аж нагору.

— Ммм... нащо?

— Тому що, — огризнулася Діана. — Щоб більше часу було.

— Часу? — нахмурився хлопець.

— Так.

— Навіщо?

— Потрібно.

— Ти хочеш повторити? — зі здивуванням запитав Зак.

— От ще! Не буду я цього повторювати. Просто культурно стрибну… без парашута.

— Ти це серйозно? — все ще не вірив хлопець.

— Так.

— Ну і за що в такому разі ти мене вдарила?

— А нічого мене кидати!

— Але ж ти хочеш ще раз стрибнути.

— Так.

Брови Зака ​​поповзли вгору, відображаючи явне нерозуміння та здивування жіночою логікою. Та Діана і сама розуміла, що її бажання після усього звучить трохи дивно. Та що поробиш, якщо поряд з цим ненормальним вона, здається, і сама стає такою?

— Так ти летиш чи ні? — буркнула вона, щоб не розвивати тему.

— Жартуєш? Звичайно, лечу! 

Іншої відповіді від нього загалом і не очікувалося.

Вдруге все було зовсім по-іншому. Діана, вже впевнена в безпеці цього сумнівного заходу, за прикладом Зака ​​лягла на живіт (якщо падіння у повітрі можна так назвати), дивлячись на землю, що невблаганно наближалася. Вийшло у неї не одразу, потік повітря сильно бив і розвертав в усі сторони, та раптом щось пхнуло її поперек вниз, видно то Зак такий магічний «пендель» їй видав. Тіло від цього само прогнулося у попереку і Діана одразу ж відчула, що тепер куди краще контролює себе. Ноги самі незначно підігнулися у колінах, а от руки вона зігнула у ліктях перед собою вже свідомо за прикладом Зака, який падав у такій позиції.

Хоча і здавалося, що відбулося багато всього, насправді все було дуже швидко. Оп і вона вже підхопила від нього таку «правильну» позу, класичну позу для вільного падіння, як він потім розказував. З відео парашутистів бачив. І як тільки її перестало крутити, дівчина вже змогла спокійніше дивитися вниз.

Видовище дуже специфічне — дух захоплює, але й страху наганяє. Та вона не встигла навіть трохи роздивитися і краще розібратися у відчуттях, як вже потрібно було перевтілюватися. З розчаруванням обернулася пташкою і знову полетіла нагору.

Одне погано — висота маленька, кілька секунд і ти біля землі. Он за перший стрибок тільки що і встигла позицію нормальну прийняти. Ні щоб полежати спокійно, перекидатися вдосталь, розвернутися, покрутитися... А спиною вперед вона і в думках не ризикувала падати, бо ж не побачиш нічого. 

Все було дуже швидко. Змигнути не встигнеш — а вже все закінчилося. Щоправда, після кількох спроб вона вже встигнула і перекинутися ніби у сальто кілька разів і, при страховці Зака, політати спиною вниз дивлячись на хмари, що віддаляються. З кожним разом рухи виходили все легше, вона вже швидко стабілізувалася спочатку у позі на животі, а тоді пробувала щось робити. А як не виходило і її починало крутити — знову прогиналася і потік повітря швиденько вертав її на живіт.

Після стрибка, мабуть, десятого, дівчина сіла на землю, а трохи подумавши — лягла. Причина була проста — крила вже запліталися, ноги не тримали, від адреналіну в очах плескалися зірочки. Зак спустився за нею, глянув на це, хмикнув і ліг поряд.