15.3

— Що ж, мислення у тебе явно не дитяче, а з купою дорослих заскоків, — підсумував нарешті Зак. — І люди у птахів не перевтілюються, ага. У тебе психологічний бар'єр і поки його не позбудешся — нічого не вийде.

— Але ж з деревом у мене вийшло!

— Та, я тому і сподівався. Але ж сама бачиш. Я думаю ти все правильно робиш, ти все швидко схоплюєш. Тож проблема не в цьому.

Його слова одночасно підбадьорили й засмутили. Не хотілося, щоб Зак думав, що вона тупить і не може цього зробити. Але якісь психологічні блоки в голові — така собі новина. 

— Як мені його позбутися?

— Тобі — ніяк. Принаймні зараз — ніяк. Я не просто так пів години туди-сюди перевтілювався у тебе перед очима, якби ти сама могла його прибрати — вже б прибрала. Не можна ж не вірити очевидному! Але мозок так працює, на жаль, подібні штуки на диво живучі. Загалом, я можу допомогти, але…

— Але?

— Цей спосіб неприємний для тебе з усіх боків.

— Що за спосіб?

— Можливо, повторюю — можливо, якщо я покопаюсь у тебе в голові, то зможу його прибрати.

— Таааак, а вся неприємність у словосполученні «покопаюсь у тебе в голові»?

— Це найменше з того. Суть у тому, що таке втручання не проходить просто так. Я, правда, не знаю, чого тобі це буде коштувати, але щось дуже і дуже неприємне — це точно.

— А яка є альтернатива?

— Не впевнений, що вона в тебе є, — хлопець своїм улюбленим жестом запустив пальці в шевелюру та почухав потилицю. — Чим старшою ти ставатимеш, тим складніше буде позбутися всіх цих «дорослих» проблем. Хіба що, можемо пошукати менталіста, який має більше досвіду за мене. Або ти можеш цілими днями дивитися, як хтось перевтілюється, але результату я тут теж не гарантую.

— Іншими словами, якщо ти зараз цього не зробиш — я ніколи не зможу перевтілюватися.

— Це малоймовірно, — чесно відповів Зак.

— Тоді вибору справді немає... а що ти в мене в голові зможеш побачити?

— Те, про що ти думатимеш і те, що я сам захочу знайти, — подивився на Діану та усміхнувся, — обіцяю, шукатиму тільки твій бар'єр.

Дівчина трохи пом'ялася, але іншого виходу все одно не знайшла. Та і як вона могла це зробити, насправді? Хіба запитати когось ще, бажано старшого і більш досвідченого за Зака, раптом хлопець чогось не знає. Але вона ж ні з ким не може поділитися тим, що у неї є здібності до магії. Та і хлопцю довіряла. Він би не казав, якби не був залізно впевнений у варіантах, які описав їй. 

— Добре, роби що треба.

Все просто — треба довіряти йому. Було відчуття, що поганого він їй точно не зробить. А ще треба не думати про те, чого Заку бачити не слід. А що йому не слід бачити? Самого Зака, це точно. Діана просто не думатиме про Зака, не думатиме про Зака. 

Хлопець тим часом підійшов, поклав руки їй на скроні та заплющив очі. Ой, та ж всі спроби не думати про щось призводять до того, що ти думаєш саме про це! Отже, треба терміново подумати про щось інше. У голові дівчини чомусь одразу виникла картинка зомбі на цвинтарі, який наближався все ближче і ближче. Зак смикнувся і розплющив очі:

— У всіх дівчат такий бардак у голові? Звідки ти взагалі взяла зомбі?

— Не знаю… — вона і сама здивувалася. — Я жахи не дивлюся.

— Погано, значить це захисна реакція. Подумай про щось нейтральне, а краще — хороше, гаразд?

— Так.

Зак знову заплющив очі й зосередився. Діана теж, бо дивитися на його обличчя прямо перед собою було ніяково. А ще це не допомагало зосередитися.

Нейтральне-хороше, що ми маємо нейтрального-хорошого? Першим спав на думку мед. Так, мед це і нейтральне, і хороше. І він такого кольору гарного, на бурштин схожий. А смачний який! І мед у стільниках теж смачний. Стільники… мед роблять бджілки. Цілий рій бджіл. Ось тільки чому бджілки почали битися? Мда, щось на нейтральне-хороше вже не схоже. 

Гаразд, ще багато чого хорошого буває. Ось прикраси, наприклад. Вона ж дівчина, вона, звісно, любить прикраси. Прикраси це дуже добре. Сережки, браслетики, підвіски, кулончики. Спливла картина кулона, який подарував дідусь, як через нього вона лаялася з тоді незнайомими, але хорошими підлітками. 

Картинка змінилася на зображення Аліниних браслетів, які чомусь усі почорніли, а декоративні елементи перетворилися на палаючі червоні черепи та кістки. Мда, все кудись не туди хилить. 

Тоді Діана почала думати про Віллі. Віллі — це сто відсотків добре. Він гарний, розумний, слухняний. Весь час радісний, весело махає хвостом. І Зак йому подобається. Ось Зак чаклує над скринькою, а Діана гладить Віллі. У нього чудова золота шерсть, серед якої блищить медальйон. Медальйон — ще одна її антимагічна річ. Як виявилося, зовсім не дідусевої роботи. І цей таємничий маг, який зачарував його... Хто він? І що йому потрібно? 

Ще одна картинка, незнайомий чоловік із ножем насувається. Крок, ще крок... ой, взагалі ні крапельки не добре! Дівчина намагалася думати про щось інше, але картинка не змінювалася. Ще не крок, блискавичний стрибок і він устромляє ніж у серце! Діана не відчула нічого, та Зак скрикнув, відсахнувся, втратив рівновагу і сів на землю. Його очі все ще були заплющені.

— Зак! Заку, що з тобою?

Діана тут же присіла біля нього, притримала за плече, щоб не впав. Та хлопець не реагував і вона почала трясти його за плечі:

— Прокинься!

— А? Що?

Він розплющив очі й зовсім відсутнім поглядом дивився в простір. Здавалося, він нічого не бачить, хоча Діана знаходилася прямо перед ним. Очі були якимись скляними.

— Зак? Заку, глянь на мене! — все з більшим відчаєм кричала вона, бо хлопець ніяк не реагував, — Зак!

Діана знову затрясла його, але результату не було. Він взагалі був мов лялька з тканини, весь бовтався за нею, ніби тіло зовсім ніяк не контролював. Тоді дівчина не знайшла нічого кращого, ніж з усього розмаху дати йому ляпас.

Як не дивно, подіяло. Очі хлопця сфокусувалися і подивилися на Діану. Покліпав, а тоді опустив погляд, задер футболку та уважно оглянув шкіру в районі серця. Діана відпустила його, щоб не заважати, та тихо раділа, що принаймні рухається він зараз як нормальна людина, а не якась лялька.