— Діано, що трапилося? — Зак зупинився й обернувся до неї.
— Я… не можу більше зробити жодного кроку.
Дівчина зупинилася перед порогом, хоча Зак вже давно спустився і чекав її в саду. Але вона не могла вийти з дому, наче щось тримало її всередині. Віллі з нетерпінням потягнув господиню за рукав, але його спроба не мала успіху. Зак же подивився на це, повернувся, зайшов у будинок і вийшов, глянув на ретривера, який теж так робив, ненадовго замислився.
— Можеш рухатися?
На підтвердження Діана зробила кілька кроків назад, помахала руками, ногами, присіла, покрутила головою. З цим у неї точно не було проблем, але тільки всередині.
— Хм... дай руку.
Хлопець зайшов всередину, а тоді вийшов з дому, тримаючи Діану за руку, але дівчина так і не змогла зробити крок за поріг. Вона починала, але як тільки опинялася корпусом за дверима, мов наштовхувалася на стіну. Хоча ні, не так. Попереду вона все ще відчувала пустий простір. Та і рука, яку тримав Зак, вже була за дверима випрямлена. Але дівчину тримали позаду.
— Тобі щось заважає, — виніс вердикт Зак.
— А то я не помітила!
— Це скринька, більше просто нема чому, — пропустив він її репліку повз вуха.
— І що мені робити?
— Залиш її тут, — Зак знизав плечима. — З собою взяти все одно не зможемо. Шкода, звичайно, доведеться потім повертатися.
Діана мугикнула, збігала нагору та залишила рюкзак зі скринькою у кімнаті. Більше проблеми з дверима не виникало.
* * *
— Ну і що тепер? — запитала Діана, як вони дійшли до озера.
— Скажи заклинання.
— Ти ж не знаєш, що воно означає. Хіба це... не ризиковано?
— З таким словом — навряд.
— Ти знайшов переклад?
— Та що його там шукати, гугл все знає. Використовувати. Використовуй. Якось так.
— І чому нічого поганого з таким словом не станеться?
— Для по-справжньому сильних заклинань беруть слова, що асоціюються з емоціями. Чим сильніше емоції, тим сильніше заклинання. Які сильні емоції можна пов'язати зі словом «використовуй»? Це якесь дрібне і незначне заклинання.
— Можна, повір.
Зак задумався, запустив п'ятірню у волосся, але потім впевнено промовив:
— Твій дідусь хотів, щоб ти його знайшла. Не трапиться нічого поганого.
— Ну, якщо ти такий впевнений... Uti, — близько хвилини дівчинка чекала, а потім спитала, — а воно може бути настільки незначним, щоб ми не помітили?
— Не думаю. Мабуть, ти просто вимовила неправильно. Потрібно з кінця до початку. Словом заклинання наноситиметься, словом навпаки — знімається.
— Ти не міг раніше сказати?
— Ти ж сама над скринькою вимовляла задом наперед, — він знизав плечима.
Діана пробурчала щось невиразне і повторила спробу. А то вона розуміла, що говорила тоді! Ще і так логічно треба було додуматися самій, чого вона говорить ту нісенітницю мертвою мовою задом наперед. Ну звісно, вона ж генійка!
Поки вона бурчала про себе, Віллі встиг оббігати весь берег, який не заріс, а Зак крутив головою і розглядав усе довкола. За кілька хвилин у центрі озера на поверхню виплив білий пакунок.
— Бачиш, помітили, — задоволено мовив Зак.
Його очі знову блищали. А як же, вони тут таємниці розгадують, а він хлопець. Ще б йому це не подобалося. Та і Діані також починало бути цікаво, хоча і кінцева мета їхніх пошуків так само лякала.
— Ага. А як нам дістати його?
— Ем… я ще не придумав.
— Ти ж маг, не можеш щось начарувати?
— Вода та повітря — не мої стихії, у мене з ними невеликі проблеми. А от ти могла б спробувати. Стрілка тельця знаходиться на межі зі знаком води.
— По-людськи можна? — буркнула дівчина.
Може все ж проблема не в тому, що вона не розуміє, а в тому, що він пояснює так собі? Бо от знову.
— Не можна. Принаймні, без фотографії, на якій зображено мозаїку у будівлі Ради.
— А перевтілитися і сплавати ти не можеш? — внесла Діана ще один варіант.
— Сплавати? — він здригнувся і повів плечима. — Ні... Та й сушитися потім доведеться. Давай, попрактикуєшся трохи. Вода — твоя стихія, начарувати невелику хвилю буде просто. Я, правда, заклинання не пам'ятаю… Аліна може навчити.
— Ага, Аліна, — дівчина хмикнула, — до неї збігаємо або її тут почекаємо? Чи вона поряд з батьками по відео мені все швиденько розкаже?
Чому йому не сподобалося пропозицію поплавати Діана не зрозуміла, але одного такого любителя вона точно знала:
— Ти дуже все ускладнюєш. Я, звичайно, хочу щось начарувати, але є простіші способи дістати той папірець.
— Які?
— Віллі любить плавати.
— Вода холодна. І як ти поясниш йому, що треба принести білий квадратик, який знаходиться на середині озера?
— Для нього нормальна температура, а потім начаруєш рушник. Або висушиш його. А стосовно пояснень — можеш зробити палицю липкою?
— Висушити я можу, а палиця… — замислився, а потім в очах з'явилися іскорки розуміння, — це буде дивно, але має спрацювати.
Дівчина усміхнулася, тоді знайшла на березі зручну суху гілку, обламала суччя і віддала її хлопцю.
— Готово, — через кілька хвилин він простяг їй зачаровану річ, — а ти зможеш туди докинути?
— Так. Слухай, а до мене вона буде липнути? А до Віллі?
— До вас не буде, але при контакті з водою згорток притягнеться до неї. Бери, не бійся.
— Я і не боюся.
Дівчина взяла палицю і підійшла до води. Покликала Віллі, який і сам, побачивши палицю, понісся до них з іншого краю берега та слухняно сів поруч. Діана ж прикинула відстань, прицілилася та кинула.
— Вау, — не втримався позаду Зак. — Прямо в яблучко.
— Апорт, — скомандувала Діана ретриверу, який одразу зірвався з місця, — а ти сумнівався?
— Так, — чесно зізнався Зак, — далеко і ціль маленька. Я б нізащо не влучив.
— Ти ж не кидаєш палиці сотнями щодня.
— А йому не набридає?
#280 в Молодіжна проза
#49 в Підліткова проза
#739 в Фентезі
#152 в Міське фентезі
Відредаговано: 02.06.2023