12.2

— Я... — він зам'явся, потім знизав плечима, — краще б ти у них запитала, ну гаразд. Тут нічого такого. Ярик та Аліна — donatus, і в них одна здатність на двох. Вона ніби розкололася на дві частини й дісталася кожному. Але, крім того, їхня «звичайна магія» теж розділилася. 

Розумієш, у нас є здібності до перевтілення та здібності до магії, і це не одне й те саме. В основному обидва таланти рівні. Але є маги, які не можуть перевтілюватися, а є ті, хто не може чаклувати. У дитини має бути дві здібності — до магії та до перевтілень — але одну з них, або її частину, вона залишає матері. А іноді магія матері переходить до дитини. Таке буває дуже рідко, але буває. 

У Ярика з Аліною щось схоже — вони начебто обмінялися частиною здібностей. Ярику дуже просто перетворитися на когось, але на заклинання він витрачає набагато більше сил, ніж усі звичайні маги. Аліна ж, навпаки, сильна в магії, набагато сильніша за всіх інших, але перетворення їй даються важко. 

Вони зовсім по-різному сприймають свої здібності — Аліні погано даються перевтілення, тому вона весь свій вільний час проводить у лісі та тренується, щоб бути на рівні з іншими. У Ярика виняткові здібності до перевтілень, тому він також весь свій вільний час проводить у лісі, розвиває їх. 

Так от Аліна, з її талантом до магії, могла б відкрити скриньку, яке б сильне заклинання її не закривало. Але вона знає лише шкільну програму, пару дрібниць та заклинання зі своїх браслетів. Навіть я знаю більше, тому вона не зможе допомогти. У всякому разі, доки ми не знайдемо потрібне заклинання.

— Вони такі різні, — здивувалася Діана.

— Багато в чому дуже схожі. А як би ти вчинила?

— Не знаю... Навіщо вибирати крайнощі?

— Ніхто не любить визнавати свою слабкість. Тому Аліна намагається її усунути, а Ярик звертає увагу лише на сильну сторону.

— Це дивно.

— Це їхнє рішення, — знизав плечима Зак.

— А інші маги? Макс? — назвала дівчина єдиного відомого їй «іншого».

— Забудь про нього, — хлопець спохмурнів і сказав це таким тоном, що у Діани миттю пропало бажання щось з'ясовувати.

— А більше ти нікого не знаєш?

— Знаю звичайно. Я ж у магічку ходжу, не забула? Там багато народу, але... вони не підходять.

— Окей. Значить, у нас є дивний шматок дерева, який, як ти стверджуєш, є скринькою з секретом, — почала промовляти вголос дівчинка, що дуже часто допомагало поглянути на проблему по-новому і знайти рішення. — Але ти її відкрити не можеш, тому що не знаєш заклинання. Я цього зробити теж не можу, бо взагалі нічого не знаю. Аліна з Яриком швидше за все теж, інших знайомих ти не хочеш втручати й дорослі нам не помічники. І що з цим робити? — з кожним словом голос ставав все більш безнадійним.

— Секрет... — пробурмотів Зак, ніби пробуючи слово на смак, — можна спробувати, а ще перевіримо варіант з налаштуванням. Чаклуватимеш ти.

— Що спробувати? І чому я?

— Не знаю, чого на скриньку твій дідусь понавішував, але тут все явно дуже серйозно. Один захист тільки який! Тому я не здивуюсь, якщо вона налаштована тільки на тебе. А у такому разі вгадай я із заклинанням, трапиться щось явно погане.

— Ти ж чаклував до цього і нічого, — справедливо підмітила Діана.

— Це було до того, як я на твоїй деревині випробував більш ніж половину мого бойового арсеналу і ще кілька креативних методів знищення, а на ній не залишилося ні подряпини. Не горю бажанням перевіряти, чи вона захищена від відкриття «не тією людиною».

Вже і так забагато щасливих випадковостей сьогодні було, які врятували їм трохи здоровʼя. Он що він випадково не пролетів біля альтанки тільки чого коштувало! Або що Віллі не прибіг у кімнату тоді, коли він вирішив випасти з вікна. Фіг би тоді обернувся птахом, а якби обернувся, може і було б пізно. Хто знає, який радіус дії в медальйону. Чорт, треба починати більше думати головою і бути обережнішими абсолютно в усьому.

— А що тоді може статися?

— Та по-різному. Може струмом ударити, обпалити, засліпити. Та майже що завгодно. А може й нічого, просто не спрацює. Так що так, зараз знову перепробуєш всі мої заклинання.

— А зі мною нічого не трапиться? — у неї аж холодок по шкірі пішов від варіантів, які назвав Зак.

— Це ж частина твоєї спадщини, отже, ти можеш відкрити.

— Логічно, — вона сподівалася на це. — Що мені робити?

Кілька хвилин Діана, дотримуючись інструкцій хлопця, водила руками над скринькою і говорила всяку тарабарщину. Він поправляв то жест, то вимову, але загалом у неї виходило не погано. Зі слів хлопця, принаймні, і чути це від нього було приємно. Та заклинання не діяли, нічого не відбувалося.

Вже не сподіваючись на успіх, вона зробила пас рукою і вимовила «oterces». Який же був її подив, коли різьблення на скриньці піднялося на сантиметр вгору, а потім почало опускатися, проявляючи картинку. Наче поверх рельєфу налили води, а потім відкрили шлюз і вода почала повільно стікати, виявляючи приховане зображення. Те саме сталося і з однієї зі стінок скриньки, на якій з'явилося слово «uti».

Зак теж помітно підбадьорився і так і крутився довкола скриньки, розглядаючи це все. Руки сіпнулися до неї, та він вчасно себе втримав і не торкнувся. Діана ж, помітивши це, покрутила скриньку усіма сторонами, щоб він міг розгледіти.

— Що це?

— Озеро за полем, — дівчина навіть здивувалася, що він його не впізнав.

— Ні, я не про це. Uti… Не знаю перекладу.

— А це латина? Навіщо воно взагалі?

— Гадаю, що так. Певно заклинання.

— І ти такого не знаєш?

— Якби знав, я знав би переклад, — пробурчав Зак, — хоча слова — тільки інструмент. За сильного бажання можна будь-яке заклинання вкласти це слово, незалежно від того, що воно означає.

— А що я щойно говорила?

— Secreto — секрет. Тільки ти говорила задом наперед. Досить просте заклинання, я не думав, що така складна штука може відкритися ним.