Глава 12. Проявлена карта

— Але хто тоді? 

Дівчина запитувала вже вдесяте, міряючи кімнату кроками. Віллі спочатку радісно підхопився і ходив за нею, але швидко зрозумів, що вони нікуди не йдуть і стояв на місці слідкував за хазяйкою і, про всяк випадок, махав хвостом. Зак сидів на краю ліжка і також проводжав дівчину поглядом туди назад.

— Діано, я не знаю, — також вдесяте відповів хлопець.

— І що мені робити? Виходить, хтось про мене знає.

— Нам, як і раніше, потрібно відкрити скриньку.

— І що мені це дасть?

— Напевно, щось важливе, якщо твій дідусь його так сховав.

— Так, тут ти маєш рацію... Але ж там лежить річ дідуся, а медальйон зачарували пізніше. Він не міг знати, хто це зробив. Тож це не допоможе.

— А як ти збираєшся це дізнатися? — поцікавився Зак.

— Ще не вигадала.

— А що ти хочеш зробити, коли дізнаєшся?

— Я… я не знаю, — Діана навіть зупинилася і глянула на нього. — Але ж ми не можемо нічого не робити!

— Не буди лихо, поки воно спить тихо.

— Мені це не подобається, — вона нахмурилася. — Хтось знає, що я маю здібності. А ти сам казав, що це не приведе ні до чого хорошого!

— Цей хтось знає про тебе вже не перший рік і все ще не зробив нічого поганого.

— Ага, він просто чекає, поки ми Дар знайдемо, — вона махнула рукою, глибоко зітхнула і поправила неслухняний чубчик.

— Але ти б не дізналася про Дар, якби й далі носила кулон. То як би ти його знайшла?

— А раптом? Може я знайду щоденник дідуся і про все прочитаю?

— Сумніваюся, що він би писав про таке у своєму щоденнику. Жодна розумна людина так би не робила, а твій дідусь не був дурнем. Крім того, ти можеш не повірити, та й з чого? І навіть якщо повіриш, як ти без здібностей його шукатимеш?

— А якщо мені не потрібні здібності, щоби його знайти? Ми ж зараз якось збираємося це робити, хоч я нічого не вмію.

— Це інше. Чаклувати можу і я, а в разі чого парі заклинань ти навчишся швидко. Повір, ховати Дар так, щоб будь-яка проста людина змогла його знайти, ніхто б не став.

— Чому?

— Тому що Дар уб'є будь-якого не мага, який торкнувся його.

— А може тоді той, хто зачарував кулон, і не хоче, щоб ми знайшли Дар? — не вгавала Діана. — Тоді, якщо ми знайдемо…

— Немає такого мага, який не хоче знайти Дар, — на цей рахунок у Зака ​​і сумнівів не було, — не всі прагнуть влади, але повернути його на місце хоче кожен.

— У такому разі, навіщо взагалі комусь зачаровувати мій кулон та медальйон Віллі?

— Щоб ніхто не знав, що маєш здібності? — невпевнено припустив хлопець.

— Ага, навіть я! — фиркнула дівчина. — Що це дає?

— Діано, та не знаю я! — не витримав Зак. — Але ж і справді минуло багато часу, а цей хтось не зробив тобі нічого поганого.

— Мені легше від цього не стало, — вона зітхнула. — Ну гаразд, давай шукати. Продовжувати...

Продовжував по факту тільки Зак, Діана-то не розуміла, що робити. Але перестала ходити туди-назад та задовбувати його істеричними питаннями, натомість сіла поряд на ліжко і мовчки спостерігала. І це була найкраща допомога від неї — не заважати.

Зак знову почав водити руками над шматком дерева і щось бурмотіти. Видно повторював все, що робив раніше, коли магії не було. Але, як і минулого разу, нічого не відбувалося. Зрештою він опустив руки й подивився на Діану.

— Уявлення не маю, як вона відкривається. Я випробував усі заклинання, які знав на цей випадок. Хоча, я не здивований, що вони не спрацювали — надто майстерно вона зроблена, не того рівня заклинання. Може, я пропалю невелику дірку?

— Навіщо?

— Щоб дістати те, що всередині.

— А ти його не зіпсуєш?

— Я обережно.

— Ну давай, — погодилася Діана.

Хлопець запалив вогонь і підніс долоню до кутка деревини, але не зміг заподіяти їй шкоди. Вогонь горів, а дерево — ні. Тоді він спробував розпиляти скриньку навпіл за допомогою магії, але не вийшло. Він палив, пиляв, розколював, жбурлявся в неї всілякими заклинаннями, мочив і заморожував, бив блискавкою, вирощував на поверхні грибки, жбурляв об стіни й навіть гриз скриньку, обернувшись бобром, але на ній не залишалося ні сліду від його старань.

— Марно, — нарешті здався Зак, хоча вкотре визнавати поразку було неприємно. — У неї надзвичайний захист.

— Було б нелогічно закривати скриньку заклинанням, якщо її можна розпиляти.

— Хм... Я раніше так робив, — обличчя ще більше похмурніло. — Треба над цим подумати.

— А ти не можеш зняти захист?

— Ні, це виключено.

— А Аліна чи Ярик?

— А я що, гірше, чи що? — поцікавився хлопець удавано скривдженим голосом, — Ярик не зможе. Може, Аліна б і змогла, якби вона не була Аліною.

— Що ти маєш на увазі? Ти щось казав про плутану магію… — згадала дівчина.