7. Таємниця дідусевого подарунка

У кімнаті, куди її привів Зак, були ще двоє їхнього віку. Хлопчина зручно розташувався у кріслі-груші, а дівчина стояла біля відчиненого вікна. Одразу впало в око, що вона була чимось засмучена.

— Привіт, — дівчина струснула головою і щиро усміхнулася Діані.

— Це мої друзі. Можеш розповісти їм теж, що й мені, — Зак сів на стілець на колесах, типу офісного, крутнувся на ньому і по-господарськи закинув ноги на стіл, — падай, де буде зручніше.

— А вони теж...

— Психи на кшталт мене? — хлопець пирхнув, а його друзі усміхнулися. — Так.

— Аліна, — представилася дівчина, сідаючи на килим.

— Ярик, — озвався хлопець.

— Діана.

Вона оцінила обстановку й теж сіла на килим неподалік Аліни. Він був широкий, на пів кімнати точно, з великим товстим ворсом. Мав гарний вигляд та і сидіти на такому справді зручно, можна і полежати навіть.

Під трьома спрямованими на неї поглядами Діана почувалася незручно, а тому і не могла підібрати правильні слова для початку.

— Ти зустріла Макса, — чи то запитав, чи то ствердив Зак, допомагаючи їй.

— Так. А звідки ти знаєш?

— Та так, один горобчик нащебетав.

Прямий погляд Аліни змусив Зака насупитися і відвести очі, а Діана не зрозуміла, що він мав на увазі.

— Розкажи, як усе було, — попросив Ярик, щоб вони раптом не розвинули цю тему.

Довелося все ж знайти потрібні слова. Врешті, вона ж для цього сюди прийшла. Діана коротко розповіла про свою зустріч з Максом, набагато детальніше описавши всі його фокуси з вогнем на долоні. 

Розповідаючи, дівчина розглядала підлітків. Аліна була трохи вищою за Діану, мала надзвичайно струнку фігуру і симпатичне личко. Її довге, ледь не до пояса, волосся світло русявого кольору було заплетене в косу. На руці красувалися близько десяти браслетів різних форм і розмірів, які, проте, добре поєднувалися між собою. Одягнена в короткі джинсові шорти із футболкою, яка їх ледь не прикриває. Губи розпливлися в напівусмішці, а сірі із зеленим відливом очі зі смішками дивилися на Зака. 

Ярик теж з усмішкою спостерігав за другом, а впіймавши його погляд, похитав головою. У нього були правильні риси обличчя, класична стрижка, волосся попелясто-русявого кольору та сіро-блакитні очі. Одягнений, ну хто б сумнівався, у футболку та джинсові шорти до коліна. Та що в них усіх за колективне кохання до шортів? Не настільки поки й спекотно було… Та добре, насправді це не найцікавіше запитання. 

Ярик з Аліною були дуже схожі, хоча Діана зазвичай і скептично фиркала, коли так казали про хлопця з дівчиною, але тут навіть кілька разів перевела погляд з одного на другу, відмічаючи спільні риси. Виявляється, таке справді буває. Родичі вони чи що?

— Перевірте, — похмуро кинув їм Зак.

На нього ці поблажливі усмішки друзів не діяли. Сам би може посміювався, якби вони розказували раніше, що не могли вогонь викликати. Та він був впевнений у тому, що міг чи не міг робити. Як і у тому, що це не в ньому була проблема.

Аліна підняла долоню і подивилася на неї. Кілька разів стиснула і розтиснула пальці, після чого її усмішка зникла з обличчя. Зробивши ще кілька незрозумілих жестів (але яких вже знайомих Діані завдяки хлопцям!), перевела погляд на свої браслети. Оскільки Діана вже закінчила розповідати, усі троє уважно стежили за маніпуляціями дівчини. Через кілька хвилин до її дивної поведінки приєднався Ярик і почав щось бурмотіти під ніс. Він наче все ще не вірив, вирішив сам спробувати, та отримав такий же результат.

Зак опустив ноги зі столу і навіть нахилився вперед, слідкуючи за їхніми стараннями.

— Ну що, переконалися? А то не вірю, не вірю, такого не може бути. Перегрівся я, ага. — він весело пирхнув. — Пробачте, але ви так кумедно виглядаєте зараз!

Відповіддю йому був тихий смішок Діани, яка, до того ж згадувала, що він сам у лісі виглядав анітрохи не краще. Просто няшкою був!

— Чого смієшся? — розсердився від цього Ярик. — Навіщо ти все це влаштувала?

— Про що ти? — здивувалася Діана.

— Ми всі спокійно можемо чаклувати, але при тобі не виходить навіть елементарне! І я не повірю, що ти тут ні до чого. Особливо з огляду на те, хто ти така!

— Що означає, з огляду на те, хто я така?

— Ти — Орлова, — просвітив її хлопчисько, ніби вона й сама цього не знала. — І якби ти припинила заважати нам чаклувати, глушачи здібності… — він уп'явся на неї недобрим поглядом.

— Так значить? — тепер розсердилася вже Діана. — Я вам усім заважаю, як я дивлюся. Я... Та йдіть ви! — вона схопилася на ноги й вже хотіла піти геть.

— Діано, він не це хотів сказати, — Зак сказав тихо, але його всі почули.

— А що тоді? Ти мені нещодавно теж це говорив!

— Говорив, — не став заперечувати хлопець, — хоча зараз я вже не так певен. Адже ти сама до нас прийшла...

— Саме так! І навіщо мені приходити та... заважати вам? Не хвилюйтеся, як прийшла, так і піду!