5. Вогневі фокуси

Отже, Діана має здібності. Ну що ж, це дивно, він би не повірив, якби йому хтось сказав. Дивлячись хто, але найбільш імовірно, що не повірив би. Чи ж мало було підтверджень, що там глухо!

Загалом це добра новина — тепер є звідки починати. Дівчині Макс не дуже сподобався, але це ж при тому бовдурі. Може, Зак їй діє на нерви. Та що там, він усім навколо діє на нерви! Макс хмикнув, але потім глянув на годинник і став серйозним.

Діана спізнюється. За підрахунками хлопця вона мала тут проходити ще хвилин п'ятнадцять тому. Чи він помилився? Та ніби ні, час по гугл картах прикинув... Бо ж йому самому, щоб дістатися Києва, транспорт був не потрібен. Може її у школі затримали? А, все в порядку, ось і вона йде!

— Привіт, — хлопець зненацька з'явився у неї на шляху.

— Чого треба? — буркнула дівчина.

Діана була явно не в захваті від чергової зустрічі, навіть не зупинилася, тож Максу довелося йти за нею.

— Та просто побачив тебе, хотів привітатись.

— Привітався? Вільний.

Настрій Діани у п'ятницю був чудовим і псувати його незрозумілими розмовами дівчині зовсім не хотілося.

— Чого ти так одразу? — нарешті Максу вдалося її зупинити, тепер він стояв попереду і загороджував їй дорогу. — Ааа, все ясно — Зак. Що ж, розумію тебе, він будь-кого дістане.

— Ти нічим не кращий.

— Ти мене не знаєш.

— Як і його. Не знаю вас і не хочу знати. Бувай!

— Та почекай ти!

Ну що за дівчисько таке? Йому необхідно з нею нормально поговорити, інакше як розплутувати цю справу? Але як її, таку вперту, затримати хоч на секунду?! Все через Зака! Як же він дістав! Мабуть, не одного його. Макс усміхнувся до цієї думки, але мимохідь, скануючи дівчину поглядом. 

Нічого особливого на ній не було. Рюкзак надійно висів на плечах, але з-під футболки йшов тоненький золотий ланцюжок. Ось воно — рішення! Одним блискавичним рухом хлопець зірвав кулон з шиї Діани й перекинув через найближчий паркан. 

Дівчина стежила за польотом прикраси з надзвичайно злим виразом обличчя. Що він зробив? Ну ось що він зробив?! То ж був її улюблений кулон! Його подарував дідусь незадовго до смерті. Дівчина завжди його носила, він був дорогий їй як пам'ять. Вона розвернулася до Макса і вже була готова сказати хлопцю все, що про нього думає, але так і завмерла з відкритим ротом від побаченого. 

Макс стояв, схиливши голову на бік, спостерігаючи одночасно за Діаною та за своєю рукою. Над долонею в повітрі тихенько потріскував вогненний язичок.

Хлопець, насолоджуючись отриманим ефектом, почав перекочувати вогник з руки в руку, змушував підстрибувати, крутив, переставляв з пальця на палець, зменшував та збільшував. А Діана кілька хвилин зосереджено дивилася на це диво і мовчала, неспроможна щось вимовити.

— Що тепер скажеш? — голос Макса мов вивів її з трансу.

— Що це?

— Вогник, — хлопець пирхнув, — хіба не ясно?

Дівчина моргнула, тряхнула головою, ніби намагаючись відігнати це мариво, зняла з плечей рюкзак і полізла через паркан за кулоном. На щастя, лазити вона вміла не тільки по деревах. Куди інколи треба було отак перемахувати, коли вони з Віллі випадково закинуть мʼяч чи фрисбі!

Думки тим часом літали швидше за світло у вакуумі (якщо воно у вакуумі швидше за звичне літає, звісно, бо з фізикою Діана теж не дуже дружила). І хоча щось відбувалося і Макс певно міг їй щось розповісти, та ділитися своїми думками з цим зухвалим хлопцем вона точно не збиралася!

Макс поблажливо за нею спостерігав, думаючи про те, який же Зак дурень. Як видно, він уже встиг добряче дістати дівчину своїми розповідями, але ж досить було один раз показати. Хоча все-таки він іншої реакції від неї очікував. Здивування? Точно ні, адже він сам чітко чув — вона має здібності. Тоді чому дивуватися звичайному вогнику? Свого ідентифікувала та й усе, що ж такого незвичного? 

Його думки перервала Діана, яка встигла підібрати кулон і перелізти паркан назад. А ще той факт, що вогник зменшився, потьмянів і зрештою згас. Дівчина ж підібрала з землі свій рюкзак і збиралася йти. Ну ось знову! Та що з нею не так? Показав же, що теж в темі!

— Та ну тобі, я ж знаю, що ти теж так можеш, — промовив він, ошелешено втупившись на свою долоню.

— Як можу?

Діана подумки хихикнула, дивлячись на вираз обличчя хлопця. Ні, це дежавю якесь! Хоча тепер жести Зака ​​не здавались такими незрозумілими. Стоп. Як це не здавалися? Хіба це нормально? Ні, безперечно ні...

— Ну ось так, — Макс знову спробував викликати вогонь, але цього разу в нього нічого не виходило.

— Я так і знала!

Діана розгорнулася і впевнено пішла геть. Погана у нього підготовка. Фокус був винятковим, але хто повірить, якщо він не може повторити?

Макс же так здивувався, що навіть не спробував зупинити дівчисько. Не до того було. Все, чим він був зайнятий — раз за разом намагався викликати вогонь над долонею. Наполегливо як ніколи. Реально ніколи, бо ще жодного разу в житті такого не було, навіть коли він був маленьким! Завжди легко запалював вогник. Хоч іскру, та завжди щось було. А тут... Ну ось, нарешті! Маленька червоненька крапка поступово розгорялася на його долоні. Хлопець звів переможний погляд, але Діана вже встигла відійти на кілька метрів і не бачила вогню.

— Діано!

Вона не зреагувала, а лише прискорила крок. Ну що за дівчисько! Вічно йде геть і взагалі поводиться як… як… Макс не встиг додумати, зате від надлишку емоцій (виключно позитивних!) запустив у неї вогнекулею. І він уже був готовий покаятися в скоєному і погасити її, але тут куля сама почала потроху зменшуватися і врешті зникла зовсім. 

Хлопець для вірності покліпав кілька разів, але нічого не змінилося — немає навіть натяку на вогнекулю, а вперте дівчисько і далі йде собі ціла і неушкоджена, як нічого і не помітила! Потрібно бути доволі майстерним магом, щоб такі фокуси виробляти з чужими заклинаннями. А вона ж і не напружувалася, і не обернулася, навіть не поворухнула жодним пальцем!