4. Загадкова спадщина

Діана вже хвилин десять дивилася у свою тарілку і старанно вдавала, що захоплена розрізанням курячого битка на шматки та ганянням квасолі виделкою.

— Ти хочеш щось запитати? — мама вірно вловила її настрій.

— Я… — дівчина зам'ялася, — з приводу дідуся...

Жінка зробила ще одне велике коло ложкою у каструлі борщу, дістала її та поклала на підставку і тільки тоді повільно розвернулася. Та цей час не допоміг зібратися з думками. Вона пильно подивилася на дочку.

— Ти ж і так знаєш.

— Автокатастрофа, так. Але...

— Діано, — мама зітхнула, — ніхто не знає, що твій дідусь робив тієї ночі чи куди він їхав. Чому так поспішав. Чому він взагалі пішов з дому, — вона заплющила очі, та за кілька секунд знову подивилася на дівчину, хоча було видно, що це далося їй насилу, — він поводився дивно в останні дні. Був дуже схвильований, хоч і намагався цього не показувати. Я намагалася дізнатися, що сталося. Він відповів, що переживає через хворобу свого старого друга.

Таке Діана чула вперше, а тому уважно слухала і ловила кожне слово. Вона і не сподівалася почути щось нове насправді та відчувала, що зараз буде хвилинка відвертості.

— Хвороби свого друга?

— Друг дитинства. Але це була неправда, мені так здалося. Просто відмовка, щоб я не хвилювалася. Він ніби знав, що щось станеться. Намагався попрощатися, хоч тоді ми цього не розуміли. Багато часу проводив із тобою.

— Так, я пам'ятаю, — вона несвідомо потягнулася рукою до шиї та стиснула у руці кулон, — кулон подарував.

Жінка знову уважно оглянула чимось засмучену дівчину і, наважившись, вимовила:

— І ще дещо...

— Що?

— Деякі свої речі він залишив тобі. Нічого особливого. Книги, годинник, щось ще, я вже й не пам'ятаю... Найдивніше, він склав їх у коробку і залишив листа, в якому просив віддати тобі у шістнадцять років.

— Що? Але... Чому ви мені раніше не говорили?

— Навіщо? Сказати дитині, що загиблий дідусь залишив їй кілька книжок, але до шістнадцяти років ми їх не віддамо? Вибач, я не хотіла так говорити, — побачивши, як Діана опустила очі й знітилася, вона додала, — знаєш... Я не уявляю, що б ти хотіла дізнатися і чому саме зараз, але може ті речі допоможуть. Адже тобі вже майже шістнадцять, це не буде великим порушенням.

Діана вдячно усміхнулася, але хвилювання не тільки не зникло, а навпаки збільшилося.

* * *

— Ну і що ти про все це думаєш, а Віллі?

Ретривер на запитання радісно помахав хвостом, як завжди дуже чітко висловлюючи свою думку. 

Дівчина сиділа на килимі, а перед нею лежали розкладені різні речі з коробки, залишеною дідусем. П'ять молодіжних книжок, гарний кишеньковий годинник з трохи подряпаним рослинним орнаментом на кришці, фото її та дідуся в лісі недалеко від озера в рамочці, конверт із кількома іншими фотографіями з дому та поїздок, кілька її дитячих робіт: малюнків олівцями, підробок із солоного тіста та з кольорового паперу. 

Найвидатнішою у всій цій колекції сентиментальних речей була скринька. Точніше, спочатку Діана подумала, що це скринька, але потім уважно оглянула її з усіх боків і дійшла висновку, що це лише прямокутний шматок дерева. На ній не було ні натяку на петлі, замочок або будь-який інший механізм, який міг би відкривати цей шматок деревини. 

Сама дерев'янка була розміром зі звичайну книжку, але трохи вищою та ширшою, може сантиметри на три-чотири у кожен бік. На всіх сторонах, крім «дна», з невеликим відступом від краю були вирізані контури прямокутників. Усередині вони були заповнені безладними штрихами різної довжини та глибини. Крім того, дерев'янка мала чотири невеликі кругленькі ніжки, з чого Діана зробила висновок що, можливо, з цього шматка хотіли зробити скриньку. Хоча дивно, начебто їх роблять по-іншому. Вирізають стінки, а тоді збивають разом. А не вирізають середину у брилі...

Вона ще трохи покрутила псевдо скриньку в руках і з розчаруванням поклала серед інших речей перед собою. Ну і навіщо дідусеві залишати їй шматок дерева? 

Дівчина взяла в руки найближчу книгу, погортала кілька сторінок, переглянула форзаци, але не знайшовши нічого особливо цікавого в ній, поклала на місце. Інші книги також були «пустими» з першого погляду, без будь-яких записок чи коментарів на форзацах. Усі звичайні собі книги, в досить непоганому стані (хоча що їм від лежання у коробці буде?) із відомого дитячого та підліткового фентезі.

Увагу привернула остання — стара, у досить пошарпаній обкладинці, навіть назви не видно. Діана відкрила зміст. А, збірка Шекспіра. Класика. Хороший вибір — чотири фентезі та Шекспір! І навіщо їй це? 

До того ж як дівчина пам'ятала, дідусь не був фанатом книжок. Казав, що краще піти в лісі прогулятися, свіжим повітрям подихати. Діана вже збиралася покласти збірку назад, як раптом помітила картонну закладку, на звороті якої ручкою були написані якісь слова. Вона розгорнула книгу на потрібній сторінці та уважно придивилася до знахідки. 

Типова картонна закладка, шириною сантиметрів пʼять. У неї раніше було багато таких з малюнками героїв мультиків та фільмів, дітям постійно їх всовували, хоча де саме так і не скажеш. До блокнотів клали в набори чи що. А може у кінотеатрах давали.

Записи покривали усю закладку. Стовпчик прізвищ, а тоді два стовпчики з цифрами. Спільного у всіх прізвищах було те, що вони були схожі від назв птахів, тварин або, набагато рідше, риб. Цифри в першій колонці не перевищували п'яти, а друга була практично порожньою. Тільки напроти трьох-чотирьох прізвищ стояла одиниця, а біля «Чиж» — двійка. 

Діана уважно перечитала список і знайшла там: «Орлови - 2 - 1. ?». Вона знову переглянула другий стовпчик, але питання знайшла тільки біля себе. Дивний списочок, хоча виникло стійке відчуття, що він важливий і що саме така книга була обрана не випадково — звернути увагу. Вона ж відрізнялася від фентезійних ззовні, тож мала зацікавити. І назви не видно, її точно візьмуть у руки та розгорнуть, щоб прочитати.