Пролог

Володимир кинув швидкий погляд на годинник на руці. Вже майже північ, потрібно поспішати. Все чисто, він уже п'ять разів перевірив. Ніхто не стежить. Але з його ворогами все одно варто побоюватись, тож на душі було неспокійно. Тим паче якщо згадати, як він збирається підставити ЇЇ.

Чоловік піднявся сходами у будівлю та опинився у величезному холі. Місячне світло проникало через високі, до стелі, візерунчасті вікна і залишало всюди химерні відблиски. На підлозі, у самому центрі, мозаїкою було викладено малюнок. У коло вписана зірка Соломона — символ, зображений як перетин двох рівносторонніх трикутників. Один із них спрямований вістрям донизу, інший — вгору. Один символізує прагнення земного до божественного, інший — вплив божественного на земне. 

Крім того, лінії зірки складалися з менших за розміром, але не за важливістю, символів та пентаграм, а по всій довжині кола було виписано найважливіше у магічному світі пророцтво. У бічних вершинах зірки перебували символи чотирьох стихій: землі, води, вогню та повітря. У верхній був зображений символ духу — сили, непідвладної людині. А в нижній, ніби в корінні всієї зірки, розташовувалося дерево — знак перевтілень. 

У центральному шестикутнику красувалася дванадцятикутна зірка зодіаку. Її промені вказували на стихії, якими простіше опанувати під цим знаком. Серед Риб, Овена і Тельця, чиї кінці були спрямовані у бік духу, часто траплялися donatus, що в перекладі з латинської означає «обдарований» — людина з особливими здібностями. Хоча, звісно, ​​винятки бувають. Він сам тому добрий приклад.

На другому поверсі, десь за зачиненими масивними дверима, почулися удари годинника. Ну що ж, настав час. 

Його обережні кроки віддавалися луною по всій будівлі. Аж раптом Володимир зупинився і прислухався. Що таке? Йому здається, чи нагорі щось стукнуло? Ні, це просто вдарилася незачинена стулка вікна десь на другому-третьому поверсі. Тут нема нікого стороннього, а от акустика справді нічогенька. 

Потрібно діяти швидше і впевненіше, успіх всього плану залежить від нього. Чоловік піднявся мармуровими сходами нагору, провів рукою по витончених поручнях. Які ж вони холодні! Ніби його вже не раді тут бачити, навіть поручні роблять усе, щоб йому було некомфортно.

Він з тугою глянув униз, справедливо вважаючи, що сюди вже не повернеться. Шкода… а скільки тут було спогадів, скільки подій! А як він колись уявляв, як приведе сюди її, як вони підіймуться цими сходами на верхній майданчик, щоб було видно усі символи на підлозі внизу. Як він буде показувати рукою. Туди дивись, ото бачиш зірка в центрі. А знайди свій знак зодіаку. А на що він показує? Так, знаєш, що це значить? Це щось дуже важливе, хочеш дізнатися? Але це буде таємниця… вмієш зберігати таємниці? Тоді слухай… 

Чоловік мотнув головою, відганяючи аж надто реалістичну картинку. І у залу, яку в голові заливало сонце, а на стінах грали різнобарвні відблиски, знову повернулося місячне світло. А поручні так само холодили руку. Він забрав її, цим рухом відпускаючи й картинки нереального майбутнього з голови. Колись вона таки прийде сюди, все ж вона одна з них. Та вже без нього. І зовсім не за таких обставин, як він уявляв. Що ж, такі їхні шляхи.

Більше не гаючись, чоловік зайшов в одну з безлічі дверей.

— Володимире? — слабкий, хрипкий голос долинав з кута кімнати.

— Гордоне.

Він схилився над ліжком, де лежав чоловік років п'ятдесяти, але з яким життя зіграло поганий жарт. Давались взнаки роки відповідальності, хвилювань, тиску та постійних загроз. Це крім найголовнішого — неймовірної сили, якою він не раз користувався, щоб виправити доленосні помилки, запобігти катастрофам і зробити таке, що звичайній людині просто не під силу. Навіть десяткам, ні, сотням і тисячам людей. Але за все треба платити — він лежав абсолютно безсилий, старий не по роках і страждав від невідомої хвороби, вилікувати яку було просто неможливо.

— Зваж все ще раз. Ти впевнений? — прошепотів хворий, та настільки тихо, що розібрати це допомагав лиш магічно підсилений слух.

— А ти?

Володимир зітхнув. Було боляче дивитися на старого друга, з яким він провів усю молодість, насолоджувався життям та безтурботністю. Колись вони разом зустрічали світанки у різних куточках планети, пізніше — мріяли змінити світ. А що з ним стало тепер... Страшно подумати, що з його вини подібне може статися і з нею.

— Змагання завжди було поганою ідеєю. Раду підкупили й всі заплющують очі на правду. Якщо він виграє, — Гордон зітхнув, — а він виграє, сумнівів бути не може, — старе обличчя спотворилося гримасою болю і розпачу, — коли він виграє, я мушу віддати. Я став надто слабким. Дар підтримує в мені життя, але тепер використовувати його для інших цілей неможливо. Мене змусять віддати, ти знаєш. Натиснути не складно, адже в мене є родина… Вони не заслужили. Вони віддали багато, надто багато. Втім, як і я. Я не можу втратити останнього. Але й віддати Дар йому... 

— Він його не отримає.

— Але дитина, Володимире, дитина! Як же... Просто поглянь на мене.

Слова, як добре нагострений ніж, вп'ялися йому в серце. Хіба він не думав про це?! Чи не намагався знайти інші варіанти? Хоча б якісь?! Кожна найменша клітинка його тіла боліла через необхідність так вчинити, а голова просто розколювалася від двояких почуттів і думок.

— Я подбав про захист, — попри це сказав чоловік.

— Ти впевнений?

— Він завдячує мені життям.

— Чи тобі не знати, скільки людей завдячують мені життям. До того ж ніхто не захистить дівчинку від того, що в ній.

— У нас немає вибору... З нею буде по-іншому. — чоловік зробив паузу, намагаючись переконати себе в правоті власних слів. — Я залишив інструкції. Це найкращий вихід, ти сам знаєш.

Єдиний вихід. Невимовлене. Але те, що знали обидва.

Повисла мовчанка. Кожен знову обмірковував рішення і намагався знайти інший варіант, але все й так було зрозуміло. Довгі години вони вже провели, обмірковуючи можливі варіанти, але реальним був лише один. І цей один єдиний варіант змушував обох страждати та розриватися на частини.