Глава 14. Золота сукня

Велика амфітеатральна аудиторія головного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка була заповнена вщерть: десятки рядів дерев'яних лав гуділи від передзалікового напруження, густого запаху кави з паперових стаканчиків, шурхіту конспектів і приглушених голосів студентів, які в останню хвилину намагалися вмістити в пам'ять усю програму п'яти років навчання.

Аудиторія виглядала суворо й урочисто: просторе приміщення з високими арочними стелями, світлими стінами та темними дерев'яними панелями внизу, де вздовж стін тягнулися довгі ряди амфітеатральних лав і столи, заповнені студентами. У передній частині залу велично посідали великі вікна, біля яких стояли прапори, а навколо президії розташувалася строга викладацька комісія. 

Студенти - магістри останнього курсу факультету журналістики здавали державні екзамени. У білетах чітко виділялися основні дисципліни: теорія і методика журналістського творчества, міжнародні відносини і зовнішня політика України, система засобів масової інформації зарубіжних країн, а також практикум з міжнародної інформації і жанрів журналістики.

Дарина ретельно підготувалася до екзаменів. Весь цей час вона нікуди не виходила, уникаючи будь-яких клубів і кафе, адже липкий, паралізуючий страх перед азерами та можливістю випадково зустріти їх на вулиці й досі не пройшов, тримаючи її в постійній напрузі.

— Ти боїшся? — тихо запитала Еліна, яка сиділа поруч за відкидним столиком і нервово крутила в руках синю ручку. — Ти ж так багато пропустила через свою роботу…

  — Ні, не боюсь, — відмахнулася дівчина, намагаючись триматися впевнено. — А що боятись? Будь що буде. Вважаю, що за ці останні місяці я непогано наздогнала весь матеріал.

— І що ото на тебе найшло… — тихо пожурила її Еліна, хитаючи головою. — Я думала, ти ніколи вже не будеш тут сидіти, зі мною…

— Елін, не хочу чіпати цю тему, — нервово відповіла Дарина, адже ніхто довкола все одно не міг до кінця зрозуміти її внутрішнього стану. — Зараз я тут. А що було раніше — те загуло.

У цю хвилину двері відчинилися, і в аудиторію зайшов декан, за яким рушила викладацька комісія.

За довгим столом поважно сіли  корифеї факультету. Володимир Володимирович Різун, професор і завідувач кафедри теорії масової комунікації та журналістської майстерності, сидів із зосередженим, аналітичним поглядом, у строговому темному піджаку. Поруч із ним розмістився легендарний Анатолій Зіновійович Москаленко — багаторічний керівник і професор основ журналістики, чиє ім'я лякало й водночас надихало не одне покоління студентів. Олександр Данилович Пономарів, незмінний професор стилістики та культури української мови, дивився на присутніх поверх окулярів із притаманною йому академічною суворістю. Валерій Федорович Іванов, професор міжнародної журналістики та соціології масової комунікації, та Віталій Іванович Шкляр, професор теорії та практики міжнародної журналістики, були одягнені у класичні костюми з краватками; їхні зосереджені, серйозні обличчя не віщували жодних поблажок.

Напруження в залі досягло межі. Екзамен розпочався.

Аудиторія миттєво вщухла, коли професори зайняли свої місця за довгим столом. Помічники деканата швидко розклали на столах білі аркуші із штампами та сині студентські зошити для письмових відповідей.

— Поклали заліковки на край столу, прибрали все зайве, телефони та пейджери у кого вони є,  вимкнули і поклали в сумки, ( *на той час у деяких заможних студентів вже могли бути ці перші пристрої), - суворим, не терплячим заперечень голосом вимовив Володимир Володимирович Різун, окинувши поглядом амфітеатр. — Жодних шпаргалок чи перешіптувань. П'ятий курс — це вже не шуточки, ви майбутні фахівці.

Тишу в залі порушував лише шерех паперу. Старости роздали білети, і студенти почали судомно заповнювати шапки своїх зошитів. У білетах на п'ятикурсників чекали складні питання з теорії і методики журналістської творчості, міжнародних відносин і зовнішньої політики України, системи засобів масової інформації зарубіжних країн, а також практикуму з міжнародної інформації і жанрів журналістики. Дарина глибоко вдихнула, взяла ручку й зосередилася, відкинувши будь-який страх. Письмова частина екзамену розпочалася, аудиторія завмерла, чути було лише скрип ручок по паперу та важкі зітхання студентів.

Коли відведений на написання час добіг кінця, розпочалася ще більш напружена — усна частина. Викладачі викликали студентів по кілька людей до переднього столу.

Анатолій Зіновійович Москаленко підняв погляд на перших відповідаючих і суворо промовив:

— Журналістика — це не просто ремесло чи збір пліток, це громадянська позиція і велика відповідальність перед суспільством. Якщо ви не вмієте аналізувати процеси, що відбуваються в країні та світі, якщо ви не відчуваєте слова — вам не місце в професії.

Олександр Данилович Пономарів ущипливо додав, поправляючи окуляри:

— Я читаю ваші роботи і жахаюся кількості кальки та русизмів. Ви майбутні медійники, обличчя нашої культури. Якщо ви не володієте рідною мовою на найвищому рівні, то яка ж ви тоді четверта влада? Вивчіть норми, а потім сідайте за ефіри й статті.

Валерій Федорович Іванов та Віталій Іванович Шкляр кивали до його слів, готуючи свої списки питань для додаткового опитування з міжнародної політики. Комісія була налаштована максимально серйозно, не пробачаючи жодних прогалин у знаннях, і вимагала від майбутніх журналістів залізобетонної аргументації кожної тези.

Аудиторія загула від напруження, і всі студенти  сиділи бліді, з паперовими склянками кави в руках, судомно гортаючи конспекти та намагаючись повторити хоч щось із ночей, проведених без сну. Повітря було важким, просякнутим тривогою та очікуванням вироку.

Дарина сиділа за своєю партою, відчуваючи, як у грудях шалено калатає серце. Попри те, що вона ретельно готувалася і знала матеріали, липкий страх перед іспитом нікуди не зник. Проте її фізичний стан тепер різко контрастував із минулим виснаженням: її платинове волосся сяяло чистотою, а обличчя та тіло набули здорових, нормальних форм без колишньої болючої худорби. Вона була одягнена в охайну білу сорочку та строгу чорну спідницю, намагаючись триматися якомога впевненіше, чорні капронові колготки та чорні шкіряні балетки.