Глава 12. Арабська казка

На вулиці Юрія Мельника, що була поблизу метро Лукʼянівка; у темній, пропахлій  арабським  тютюном і спеціями кухні зйомноі  двокімнатної квартири, Дарина тримала в руках  хрусткі, злощасні пʼять купюр по сто доларів. Навколо панувала типова атмосфера занедбаного київського житла ранніх двотисячних, яке роками здавали іноземним студентам-медикам: облуплені стіни з вицвілими радянськими шпалерами, вкритими жирним нальотом біля плити, темні, потріскані від часу дерев'яні рами вікон із заклеєними папером шпаринами на зиму, старий кухонний стіл із клейонкою в квіточку, на якому валялися порожні пачки з-під сигарет «Прилуки» та кавові чашки з густим осадом на дні. У повітрі висів важкий дух чужого побуту, де на обдертих полицях сусіділи пляшечки з шампунем «Fructis», дешеві дезодоранти та східні пахощі, а в кутку тіснилися розібрані валізи й розвішаний на мотузках одяг.

У тусклому світлі брудної лампочки зелені папірці здавалася чимось чужорідним і токсичним у цій убогій обстановці, ще раз нагадуючи Дарині про безвихідь, у яку вона вляпалася.

  Вкотре Грек її зґвалтував — і на цей раз не фізично, по-звірячому, а витончено : морально та фінансово. Валюта, яку він силоміць заткнув їй у фартух під виглядом «подарунка на сина», не була допомогою чи милосердям; це був цинічний маркер власності, брудний гачок, який намертво прив’язував її до нього. Грек пограбував її останні залишки гідності, перетворивши її виснажену працю, сльози, нічні каторжні зміни в «Авалоні» та весь її зламаний світ на розмінну монету у своїй садистській грі. Він увірвався в її життя, забрав контроль над кожним її кроком, змусив почуватися безпорадною лялькою у власних руках і вкотре показав, що для нього вона не людина, а чергова іграшка, яку можна купити, розтрощити та кинути в бруд.

Тим часом Таня сиділа в сусідній кімнаті квартири разом із господарями — двома братами-іноземцями, які приїхали з Іраку та навчалися на стоматологів у Національному медичному університеті імені Богомольця. Молодшого  з них звали Алі  — той самий доброзичливий хлопець із широким, симпатичним обличчям і доглянутою бородкою, який врятував їх із кривавої бійні, а старшого, крупного і високого, з надмірною вагою від постійного поїдання  фаст -фуду та жирних арабських страв, звали Мухаммад. Вони намагалися заспокоїти перелякану дівчину, пропонуючи гарячий чай у цій бідній, пропахлій арабським тютюном студентській оселі на Лук’янівці, доки за стінами квартири гуло холодне нічне місто.

  До Дарини підійшла Таня, тримаючи в пальцях тонку цигарку та нервово шукаючи запальничку, щоб хоч трохи вгамувати тремтіння в руках.

— Ти йдеш до нас у кімнату? Пацани віскі розливають, нам з тобою треба зняти стрес. Давай розслабимось, бо мене саму теліпає від усього цього жаху... — тихо вимовила Таня, дивлячись на подругу повними сліз очима.

— Мене теж, Таню! Трясе так, що й слова не можу вимовити... Але нам у жодному разі тепер не можна повертатися в той ресторан чи кудись заїкатися про це. Нас миттєво зроблять «зручними» свідками у справі, і нас просто приб'ють або закриють роти назавжди, як і його! Бідний, бідний Діма... — у голос Дарини вплівся відчайдушний, здушений плач, а пальці судомильно стиснули край стільця. 

— Цікаво, чи живий взагалі Рахім після такого удару? — стривожено шепотіла Таня, лякаючись власного голосу в цій чужій напівтемній кімнаті. — А Дмитро... скоріш за все, загинув там на місці, його ж задушили і понівечили...

— Авжеж загинув! Ти ж бачила на власні очі, що з ним зробили ці нелюди?! — крикнула Дарина, зриваючись на істерику, коли перед її внутрішнім зором знову моторошно постали чорні кадри зі звірячого знущання та вбивства її товариша.

Грек і тут постарався, хоч він був і в масці. Вона твердо була впевнена, що саме він і його поплічники вирішили по розважатись над беззахисним, нікому не потрібним хлопчиком Дімою, який у свої 18 років зводив кінці з кінцями.

Дівчата затушили цигарки і пішли в кімнату, де сиділи араби.

Кімната зустрічала спалком радянського побуту з присмаком студентського занепаду початку двотисячних. Стіни були обклеєні світлими паперовими шпалерами з ненав’язливим бляклим візерунком, а підлогу затьмарював зелений килимолін, що вже де-не-де втратив колір від часу. Вздовж стіни стояла масивна лакована полірована шафа з темного дерева, дверцята якої відблискували під світлом люстри з кришталевими підвісками. Поряд розмістилася старовинна дерев'яна тумба, на якій стоякуватий сірий телевізор із опуклим екраном.

Біля вікна, завішаного довгими світлими фіранками з ніжним квітковим принтом, притулилося односпальне ліжко з дерев'яною спинкою та коричневим покривалом у клітинку, що стояло впритул до широких чавунних батарей опалення. Неподалік виднівся старий дерев'яний стіл на якому хаотично громоздились речі, а біля нього стоякуватий стілець із червоною оббивкою, доповнюючи атмосферу тісної, але прихисток-квартири іноземних студентів.

Алі та Мухаммад розставили на застеленому старого типу килимом столі пластикові стаканчики й розлили по них дешевий віскі з пляшки, що стояла поруч. У кімнаті вже густо клубочився дим від розпаленого ними арабського кальяну, солодкуватий запах якого на мить заглушав важкий тягар ночі. 

— Пийте, дівчата, треба зігрітися і зняти шок, — тихо промовив Мухаммад, простягаючи стакани.

— Ми не можемо просто сидіти, — тремтячим голосом випалила Таня, роблячи ковток і заходячись від кашлю. — Ви ж розумієте, що там сталося? Про це в жодному разі не можна нікому казати, а тим більше повертатися туди.

— Так, — підтримала її Дарина, обхопивши руками плечі. — Якщо нас там знайдуть або ми прийдемо туди знову, нас просто приб'ють або зроблять безправними свідками у тій кривавій справі. Ми для них — ніхто. Забудемо  про «Авалон», наче його й не було.

Брати кивнули, похмуро дивлячись на вогники вугілля в кальяні. Алі мовчки зробив затяжку, але його темні, виразні очі майже не відривалися від Дарини. Він дивився на неї довго, пильно й водночас по-особливому м'яко, ніби намагався захистити від усього жаху, що залишився за вікнами цієї квартири. Дарина чітко помітила його  проникливий, зосереджений погляд — у ньому не було цинізму та брудної зацікавленості, до якої вона так звикла в тому світі, а лише глибоке співчуття і тривога за неї.