Частина 2. Алі. 2002-2005 рік. Глава 10. Секта.

В двері наполегливо постукали.

— Дарино! Там тебе брат до телефона, — сказала через двері вахтерка гуртожитку.

Дівчина в той час перебирала підручники і конспекти за 4-й курс, адже вона нещодавно склала іспити на бакалаврат.

— Зараз підійду, — крикнула вона, встаючи з ліжка.

Дарина швидко накинула спортивну кофту і вийшла на перший поверх до вахтерки, де стояв телефон-автомат.

— Що там, Сергію? — без всякого хвилювання запитала вона.

— Ти вже здала іспити? — тремтячим і вкрай збудженим голосом проговорив Сергій.

— Та... так, — відповіла його сестра, — тільки завтра в деканаті треба залікову книжку підписати.

— Підписуй і терміново приїжджай додому!

— А що трапилось, братику? — видихнула в трубку дівчина. — Ти мені можеш пояснити?

— Та що... — набирав повітря в легені хлопець, — по ходу, наша мама Лариса з глузду поступово зʼїхала після смерті батька.. Ходить до якогось батюшки, молитви читає, обставила кімнату чайними грибами, молиться на них, ще і твого Стасіка туди таскає… Я підозрюю, що її затягли в якусь секту, вони себе синами «Білого Братства» називають…

— О Господи! — у Дарини від жаху розширились очі. — Ти бачив того батюшку? Що за батюшка?

— Я поки не можу стовідсотково пояснити, але треба, щоб і ти сходила подивилась на того сектанта. Бо щось незрозуміле коїться останні місяці у нас...

— Добре, братику, я завтра ж виїду…

І дівчина тремтячими руками поклала трубку.

     
                                            ***

Коли дівчина переступила через 2 дні поріг бабиної хати в селі Виноградне,  вона не впізнала її: багато полочок було в іконах, маленьких молельних книжечках, свічках, хрестиках, а на кухні на столі стояв чайний гриб — заповнена доверху мутнувато-коричневою рідиною трилітрова банка, на поверхні якої плавав товстий, слизький шаруватий бінтуватівський диск бурого кольору, що нагадував м'ясисту грудку живого желе. Поруч лежав листочок із інструкцією, як його використовувати: приймати кожної середи пологи, називати доньок гриба «Ліза», «Моніка», «Настя»,  і звертатись до гриба як до божества: «Мій гарненький, хвала тобі! Ти приносиш щастя! Я молюся на тебе і взиваю як до Бога!»

Щойно почитавши цей брєд, Дарина кинула записку, вирвану із чергового щоденника, і розразилась потужним сміхом. Забігла на кухню баба Маруся:

— Онуко! Ти приїхала! А чого так рано? Я ще пиріжків не спікла!

— Де мама, — різко запитала Дарина, цілуючи бабу, — і де мій Стасик?

— Так вони ж… — замешкалась баба, — вони до цілителя пішли… У нас тут цілитель новий, Артем Захарович, і до нього багато жителів села ходять.. І з Маріуполя теж приїжджають..

— А що це за смердяча гумова жуйка? — указала рукою Дарина на чайний гриб.

— Це не жуйка, це гриб, — баба взяла банку в руки, щоб переставити в інше місце, — оберіг від зглазу і порчі..

— І ви що тут, подуріли всі?! — дівчина аж захлинулась від злості.

— Тебе брат, мабуть, вже настроїв проти, так? — запитала баба. — Сергій тут кричить на всіх, що начебто ми в секту якусь ходимо..

— Може, це і правда секта! — не вгамовувалась дівчина. — Тому я і приїхала раніше! Чого ви Стасіка туди потягли?!

— Бо, як сказав Артем Захарович, дай йому Боже здоровʼя, на дитині порча! Він не спить ночами, йому щось постійно мерещиться! І пісяє по ночах, от тому Лариса і повела його до цілителя! Ти ж не займаєшся дитиною своєю, займаємось ми, тому і водимо всюди його ми!

— О! Знайшла як підколоти! — гірко посміхнулась Дарина. — Це тут ця секта знаходиться? Я хочу туди піти!

— Та не зараз! Лариса прийде і все тобі розповість! І туди не ходять в шортах і рожевій майці! Тобі треба буде вдягнути довгу спідницю, кофту з рукавом і зав'язати волосся в хустку!

— Ой Бо! — Дарина аж остовпіла від такого абсурду, відчуваючи, як усередині все закипає від люті, шоку та безсилля перед цим сліпим фанатизмом рідних.

  Ввечері Дарина сиділа в літній бесідці, зарослою виноградною лозою,  і їла смачні бабусини вареники з луком та сметаною. Білий цуцик Дружок бігав біля дівчини, радісно скручуючи свій кумедний хвостик у бублик. Раптом відчинилася хвіртка, і зайшли Лариса, чотирирічний Стасик та Сергій у міліцейській формі, який повернувся якраз після роботи.

Дарина свою рідну матір просто не впізнала. Перед нею постала жінка з типовим, фанатичним виглядом сектантки: зморене обличчя, повна відсутність будь-якої колишньої жіночності, темна строга спідниця в похмуру клітинку, зав'язана під самий підборіддок блякла хустка, а в руках — цілі стопки кольорових брошур «Свідків Єгови» із кричущими написами «Пробудітесь!» та «Що вимагає від нас Бог?».

Малий Стасик, упізнавши маму, одразу кинувся до неї. Чотирирічний хлопчик був одягнений за модою початку двотисячних — у вицвітілу смугасту трикотажну кофтинку з китайського ринку та трохи закороткі дитячі штанята. Його густе, розпатлане курчаве темне волосся кумедно стирчало в різні боки, а чітко окреслений грецький ніс із горбинкою робив його неймовірно схожим на Еліаса Грека. Хлопчик простягнув свої маленькі рученята до мами:

— Мамо! Ти приїхала? Ти на все літо приїхала?

—Так, сину! - дівчина підняла хлопчика до себе на руки і стала його гладити по голівці і цілувати.

— Дарино, він Андріїв чи ні? — зайшла одразу з козирів Лариса, кинувши підозрілий погляд на онука. — Андрій начебто не був такий темний і смугастий…

— Мамо, начебто ти не знаєш походження цієї дитини… — Дарина відчула в горлі гострий, отруйний кинджал горечі, від якого защипало в очах, а дихання на секунду перехопило. — І давай сьогодні не про це. Коли ти взагалі встигла записатися в секту?!

— Яка секта! — схопилася за серце Лариса, спантеличено й ображено витріщивши очі. — Ну яка секта!.. Це ти, Сергію, вже настроїв сестру проти мене! — Лариса різко повернулася до сина. — Ви ще рейд влаштуйте усім своїм міліцейським відділком!

— А ось і влаштуємо! — відповів Сергій, стомлено сідаючи в бесідці  й знімаючи міліцейську фуражку на лавку. — Цей ваш Артем Захарович людей обдирає до нитки, квартири, золото і гроші у довірливих людей відбирає, а ви свято в це вірите!