Глава 6. Хитрощі Валентина

У спортзалі, яким уже давно ніхто не користувався, облаштували виборчу дільницю. 14 листопада 1999 року Дарина, вже студентка другого курсу, встала рано, щоб встигнути проголосувати у другому турі виборів. Вона поспіхом накинула свій домашній темно-зелений затертий халат, накрутила гульку, взула протерті сірі капці, взяла паспорт і пішла до спортзалу.

Біля входу вже юрмилася купа студентів. Дівчина стала в чергу поруч із сусідкою Олею, яка зайняла місце ще напередодні.

— За кого будеш голосувати? — запитала Оля. — За Кучму чи Симоненка?

— Ох, Олю, — тяжко зітхнула Дарина, — я б голосувала за Чорновола, але ж його вбили навесні 1999 року… Так шкода людину! Мій би батько точно за нього голосував… — дівчина згадала про загиблого батька, і її голос здригнувся.

— Тихіше ви, — хтось зі студентів у черзі поплескав Дарину по плечу, — Чорновола не вбили, він загинув в автокатастрофі.

— Ага, — зітхнула Дарина і відвернулася, не вважаючи за потрібне продовжувати безглузду суперечку.

— Я в першому турі за Віктора Пінзеника голосувала, — продовжила Оля, — він начебто прогресивний, демократичний…

— Голосуйте за Кучму! — гукнув якийсь гучний молодий голос позаду. — Тільки він зможе зупинити клятих комуністів!

Уся черга студентів обернулася. Наполегливо й нахабно через людей пробивався вродливий, ставний хлопець у діловому темно-сірому костюмі з чорною краваткою та в дорогих туфлях.

Дарина ледь не зойкнула: це був Валентин, мажор і син народного депутата Верховної Ради.

— Ти його знаєш? — запитала Оля, помітивши, як Дарина зблідла.

— Знаю, — затамувала подих дівчина, — він до мене в університеті постійно чіпляється. Це магістр, має диплом уже взимку отримати.

Наче на підтвердження її слів, Валентин, помітивши дівчину, вигукнув ще гучніше, так що натовп одразу зашушукався:

— О! І «пані радіація» тут! А ти за кого голосуватимеш? За Кучму чи за комуняк?

— Це не твоє діло! — грубо випалила дівчина, показала паспорт членам виборчої комісії і швидко пішла до своєї кабіни, не чекаючи відповіді від Валентина. Вона швидко поставила галочку навпроти прізвища «Леонід Кучма», вийшла з кабіни, кинула бюлетень в урну для голосування і попрямувала до виходу зі спортзалу. Дарина хотіла якнайшвидше опинитися в кімнаті, поснідати та випити ранкового чаю з Олею.

Але щойно вона вийшла зі спортзалу, хтось різко потягнув її за руку вбік від натовпу студентів, що заходили всередину. Вона ледь не втратила рівновагу і зойкнула, бо рука Валентина міцно вчепилася їй у плече.

— Ну що, «радіація», вже проголосувала? — запитав Валентин, зверхньо дивлячись на неї.

— Яке твоє діло? — Дарина з силою та агресією скинула його руку зі свого плеча.

— Я ж сподіваюся, що за Кучму? — ніяк не вгавав нахабний мажор.

— Що ти хочеш від мене? — дівчина подивилася йому прямо в очі.

— Я хочу запропонувати тобі побачення, — Валентин зухвало вп’явся поглядом в очі дівчині. — Я пропонував це ще з минулого року, а ти відмовила.

— У тебе є дівчина, наскільки я знаю! — вигукнула Дарина. — Із нею і ходи на побачення!

Валентин зухвало знизав плечима:

— Вона мені не дівчина, я ж тобі казав…

— Ах, так, вона — та, яку ти «трахаєш», так! — голос Дарини затремтів від злості та нестерпного бажання якнайшвидше позбутися цього нахабного мажора.

— Можна сказати й так… — ледь помітно посміхнувся він. — А тебе я запрошую на повноцінне побачення!

— Я сказала — НІ! — топнула ногою Дарина і розвернулася, щоб піти до своєї кімнати.

Але тут їй у спину пролунав розчарований і отруйний голос Валентина:

— Значить, зі мною ти на побачення йти не хочеш, а тягатися з готами ти залюбки побігла!

Від шоку Дарина завмерла на місці, наче вкопана. Світ навколо на мить звузився до однієї точки, а серце пропустило удар, щоб потім забитися з шаленою швидкістю об ребра. Її миттєво кинуло в холодний піт, а по спині пробігло неприємне, майже болісне свербіння, від якого перехопило подих. Здавалося, земля вислизає з-під ніг — кожне слово Валентина вдарило по ній, мов батогом, викриваючи її таємниці перед усім університетом. Вона боялася обернутися, боялася почути щось іще, відчуваючи, як усередині все стискається від жаху перед тим, що він насправді знає.

Дівчина дуже повільно почала повертатися до Валентина.

— Що? — її голос помітно тремтів, зраджуючи її в цю хвилину.

— Що-що? — Валентин відчув, що здобув перемогу в цьому поєдинку. — Весь універ минулого року шумів, що через тебе відрахували студентів-готів. Це ти цього не чула і не помічала, бо живеш у світі рожевих поні, а універ гудів, що білявка з першого курсу, з Маріуполя-Прип’яті, закрутила з готом, переспала з ним, а потім гопників на нього натравила! Не встигла поступити ДОНЬКА ЛІКВІДАТОРА в університет, як уже «прославилась», - Валентин спеціально зробив на останньому слові саркастичний наголос.

Дарина ковтала повітря, її горло стиснув спазм, вона не могла вимовити ні слова.

Вже виходячи з гуртожитку, Валентин крикнув поверх натовпу, який шепотів між собою, озираючись то на нього, то на Дарину:

— Ти все одно рано чи пізно будеш моєю! Я давно вже хочу тебе спробувати на смак! Смердючий гот спробував, а мені не можна? Я колись тебе трахну, от згадаєш мої слова!

Він із силою штовхнув двері гуртожитку і вийшов. Натовп студентів сміявся. Дарина, опустивши голову від пекучого сорому, швидко побігла до своєї кімнати на першому поверсі.

                                             ***

Натовп перед нічним клубом «Голлівуд» був надзвичайно великий. Тут тіснилися і богема, і бізнесмени, і політики, і олігархи, і навіть співачка Ірина Білик. У 1999 році цей заклад, розташований на Куренівці в будівлі колишнього Будинку культури «Сучасник» (вул. Фрунзе, 134, пізніше — концерт-хол FreeДом), був справжнім епіцентром київського клубного життя. У той період «Голлівуд» перебував на піку своєї популярності, будучи піонером столичного клубного руху, місцем, де проходили масштабні шоу-програми, перші гучні виступи зірок та модні покази.