XIV. ПРО РЕЛІГІЮ ПОЗА МОРАЛЬ (замість резюме)

Чи не доводилося Вам бачити, як трикутники вступають у хімічну реакцію? Чи минули Ви вік, у якому велич письменника вимірюють кількістю написаних ним сторінок? Що Вам цікавіше в орга́ні – його вага, кількість труб у ньому чи Бах, що лунає з нього? Чи можна будувати астрономію за Біблією, а «дерево Іггдрасіль», на якому повісив себе Один, шукати в ботанічному саду?

Правильні відповіді на ці питання означають, що Вам вдалося уникнути спокуси «контекстуальної безпритульності»… Взагалі ж це ознака наукової та професійної компетентності людини: уміння зрозуміти якою мовою ведеться (мовою міфу чи науки, філософії чи поезії), уміння зрозуміти своєрідність предметного поля розмови, визначити адекватний предмету спосіб помітити межі своєї компетенції.

Люди, які здобули вищу освіту але не отримали освіти середньої [523], тобто вузькі професіонали без широкого культурного кругозору легко забувають про те, наскільки різноманітним буває світ людей. І тоді з критеріями, природними в оцінці одного кола людської діяльності, вони входять у зовсім інший світ. І обурюються несхожістю цього нового для них світу. Той, хто визнає світи релігії та етики тотожними, буде згодом вражений тим, що власне релігійні люди надають значення речам, які не мають безпосереднього морального застосування. Етика впорядковує відносини у світі людей. Релігія ж виконує саперну роботу (не дарма римського папу називають понтифіком - мостобудівником): будує мости, що з'єднують людину зі світом Надлюдським, або ж оборонні лінії, що захищають людей від вторгнення зла знову ж таки нелюдського походження.

Дуже різні завдання у релігії та етики. Такі різні, що буває нерелігійна етика (не тільки у сучасних мислителів; але, зрештою, і в конфуціанській традиції), а буває позаморальна релігія. Більше того – у своїх найбільш архаїчних пластах релігія має справу з реаліями, які не мають морального виміру. У світі магії амулети та настої «працюють» незалежно від морального настрою [524].

У Софокла батьковбивця Едіп стає носієм «благодаті»: місто, в якому будуть поховані його «мощі», отримає заступництво і Едіпа і богів («Едіп у Колоні»). Це час важкого переходу від архаїко-епічної «доблесті» до арістотелівської «чесноти». І паскудство і благодать поки що незалежні від морального стану людини: людина просто наштовхується на них, і вони діють механічно, «контактним» чином. Втім, «релігійна свідомість V століття в особі кращих людей того часу прагне чим далі, тим більше замінити самодовлі́нну як скверну, так і благодать такою, яка зумовлювалася б порочною або доброю волею людини» (Ф. Зелінський) [525].

Самі собою гомерівські боги були позбавлені будь-яких етичних якостей і не виступали в ролі моральних законодавців. «Зрозуміло, що в міру того, як самі греки ставали все більш і більш цивілізованими людьми, вони намагалися долучити до цивілізації і своїх богів, потроху відзвича́їти їх від варварських замашок. І все ж грекам так і не вдалося повною мірою приручити своїх норовливих і часто соціально небезпечних богів, зробити їх цілком людяними, лояльними до соціуму і не настільки шкідливими. Кожне божество продовжувало залишатися однаково джерелом як добра, так і зла» (Ю. Андрєєв) [526].

125-та глава єгипетської Книги мертвих описує потойбічний суд. Підсудний має вимовити т. зв. негативну сповідь: «Я знаю імена 42 богів. Я знаю вас владики справедливості. Я не чинив зла людям, я не завдав шкоди худобі. Я не чинив гріха в місці істини, я не чинив поганого, я не блюзнірував, я не піднімав руку на слабкого, я не робив огидного перед богами, я не пригнічував раба перед обличчям його пана, я не був причиною недуги, я не був причиною сліз, я не вбивав, я не наказував вбивати, я нікому не завдавав страждань, я не виснажував припаси храмів, я не псував хліба богів, я не привласнював хліба померлих, я не чинив перелюбу, я не лихословив, я не додав до міри ваги, я не тиснув на гирю, я не шахраюва́в з виском, я не відбирав молока від уст дітей, я не зганяв овець і кіз з пасовища, я не ловив рибу богів у ставках її, я не зупиняв воду, коли вона повинна текти, я не перегороджував шлях воді, що біжить, я не гасив жертовного вогню в годину його, я не пропускав днів м'ясних жертвоприношень, я не чинив перешкоди богу при його виході. Я чистий. Я чистий. Я чистий. Я чистий» [527].

Вражаючий текст. Вражає у ньому застосування суто моральних критеріїв визначення долі людини. Рятує від вічної смерті не магія і не ритуали, але виконання моральних законів… Особливо вражає, що за цієї «негативної сповіді» серце людини зважується на терезах: шакалоголовий бог Анубіс в одну чашу кладе серце, в іншу — страусине перо (перо Маат - Богині справедливості). Якщо людина збрехала — серце видасть правду…

Цей текст часто сьогодні цитується, коли йдеться про мудрість давньо-єгипетської релігії... Але в тій, реальній, культурі давнини цей текст жив за законами не стільки морального, скільки магічного мислення.

Справа в тому, що крім так часто цитованої 125-ї глави в «Книзі мертвих» є ще 30-та глава, про призначення якої згадують набагато рідше: «О серце моє, від матері моєї, отримане мною від усіх станів моїх, що було зі мною в усі дні багаторізного життя мого. Не повставай як свідок, глаго́лящий проти мене, не повставай на мене в судилищі, не будь ворожим мені наперед обличчям охоронця терезів. Бо ти мій дух, що був у тілі моєму, дав здоров'я всім членам моїм. Іди в щасливе місце, куди поспішаємо ми з тобою, не роби моє ім'я смердючим для владик вічності. Воістину прекрасне те, що доведеться почути тобі» (переклад А. Б. Зубова).

Б. Тураєв оцінює цей текст як примус серця до мовчання на суді: «Незважаючи на етику 125-ї глави, її характер такий самий магічний, як і всієї «Книги мертвих». Померлий, посилаючись на знання імен суддів, робить їх для себе безпечними і перетворює свої виправдання на магічні формули, які змушують їх визнати його невинність. Кожен єгиптянин з цією главою в руках і на устах виявлявся безгрішним і святим, а 30-тою главою він магічно змушував своє серце не говорити проти нього погано, тобто силував своє сумління. Таким чином, вся глава була просто талісманом проти потойбічного суду, і після неї, як і після багатьох інших розділів, є приписка — рецепт, як її приготувати і які переваги вона повідомить, якщо її мати при собі. Так було знищено високі придбання морального порядку, і «Книга мертвих» виявляється свідченням і про їхню наявність, і про їхню сумну долю» [528].