6. ПРИЧАСТЯ РАДІСНА ЗВІСТКА ДЛЯ ПЛОТІ

Навіщо Бог шукає людину? – Щоб дати їй Чашу. Господь виходить на пошуки людини, щоб повернути нам Себе. Але справа в тому, що за той час, поки Бог (на наше наполегливе і неодноразове прохання) був відсутній у нашому житті, з нами сталася біда. Наша хвороба стала настільки глибокою, що нас слід було лікувати вже від наслідків гріхопадіння — від тління, розпаду, смерті.

Тут ми торкаємося того, що найбільше озлоблює язичників, коли їм говорять про християнство. Коли обурилися грецькі філософи проповіддю ап. Павла? Коли його слухачі вибухнули обуренням та глузуванням? Теза про те, що Бог Один – вони сприйняли спокійно. І про те, що Бог судитиме світ, теж вислухали без гніву... Але коли Павло сказав, що Син Божий воскрес тілесно, ось це викликало скандал (див.: Дії 17, 22–34).

Справа в тому, що якщо людина – це протиприродне зчеплення духу та матерії, то порятунок – це роз'єднання душі та матерії. Вони прийшли в змішання, вийшовши з різних світів, і повинні розчепитися, розлучитися, розійтися, вирушивши кожна в свою область: порох — до пороху, боже — до богів… Порятунок, як його розуміє язичницька філософія, полягає в тому, що душа моя — атман — повинна втратити свою ідентичність з моїм тілом і навіть з моєю самосвідомістю і через формулу «тат твам асі» («ти є те») усвідомити свою єдність із божественним Брахманом… Моє тіло — це в'язниця, яка втілює і засліплює мою душу, і тому треба їх розщепити. Орфічна давньогрецька традиція висловила це у знаменитій формулі: «Тіло — це в'язниця для душі». Для греків це був дуже переконливий вираз, оскільки тіло — це swma («сома»), а в'язниця, могильний знак — це shma «сема» (звідси слово «семіотика» — вчення про знаки). Що ж, це навіть звучить схоже: сома-сема; тіло-могила ... ... За зауваженням платонівського Сократа, «тут вже ні додати, ні зменшити ні букви» (Кратіл. 400с).

Відповідно, звістка про те, що Христос воскрес, тобто повернув Свою душу в Своє тіло, є безумством: це все одно, що сучасній людині розповіли б, як в'язень замку Іф після того, як прокопав стіну своєї катівні, замість того, щоб стати графом Монте-Крісто, повернувся в камеру і знову замурував себе в ній.

Благовихований грецький філософ - це той, хто соромиться свого тіла [491]; той, чия душа прагне відірватися від тіла швидше і подалі. І раптом ап. Павло каже: «Чи не знаєте, що тіла ваші є храмом Святого Духа, що живе у вас» (1 Кор. 6, 19)? Тіло — не в'язниця, а храм… Відвідувачі ареопагу вважали це за скандал…

І християни, і язичники усвідомлювали цю разючу відмінність. Язичники називали християн «філосарками» – «любителями плоті» [492]. Августин же, привівши слова Вергілія про душу, укладену «в глухій і похмурій в'язниці», зауважує: «Наша віра вчить інакше» (Про Град Божий. 14,3). Він чітко розуміє, які філософські наслідки має євангельська звістка про Різдво: «Своїм втіленням Він дав рятівний доказ, що справжнє божество не може осквернитися тілом і що демони не повинні вважатися кращими за нас від того, що не мають плоті» (Про Град Божий 9, 17).

Те, що так обурило афінських філософів, було наслідком слів Христа, тих Його слів, які найбільше відрізняють християнство від решти релігійних вчень про людину: «Я усю людину зцілив» (Ін. 7, 23). Так здійснилася мрія Давида: «З того дізнаюся, що Ти благоволиш до мене, якщо... мене збережеш у цілості моїй і поставиш перед лицем Твоїм навіки» (Пс. 40,12-13).

Саме людину, з погляду язичника, лікувати не треба. Потрібно лікувати лише аристократичну, найкращу частину – душу. А тіло - це кармічний покидьок. Тіло не треба лікувати тому, що саме тіло є хворобою, а не тим, що хворіє. Душа захворіла на свою тілесність. І лікувати треба від тілесності... Від цієї хвороби треба позбавлятися, відкинути, ампутувати її від себе. Могилу не лікують. Із неї мріють втекти.

А Христос бажає врятувати усю людину у всій її складності. Не душа має бути врятована, а людина як складне буття: душа плюс тіло [493] . Саме цю складність треба, зцементувавши, зберегти назавжди… Православ'я сповідує дуже незвичайний погляд на людину, цілісний погляд (науковою це виражається словом «холістичний»).

Православ'я стверджує, з одного боку, що все, що є в людині, має увійти до Царства Божого. Все, що є в людині, має бути увічнено, обожено, назавжди пов'язане з Богом. Це означає, що особистість при поєднанні з Богом не зникає (всупереч думці індуїстів, які вважають, що душа, з'єднуючись з Богом, розчиняється в Бозі так, як крапля дощу розчиняється в океані). Християни ж кажуть, що людина може поєднатися з Богом, не втрачаючи своєї особистості. І мій розум, і моя душа, і моя любов будуть моїми, навіть занурившись у Божу Єдність.

І більше — не лише душа, а й тіло має увійти у Вічність, причому тіло з усіма тими системами, які є в ньому зараз. Про це була одна з найдивовижніших суперечок в історії Церкви. Оріген - християнський філософ III ст. — вважав, що у людей, коли вони воскреснуть, не буде статевих органів і не буде травної системи, тому що в Божому Царстві вже не треба їсти грубу їжу (і тому там не знадобляться зуби, печінка, нирки, селезінка), а статеві органи теж там не потрібні, тому що в Божому Царстві не одружуються і заміж не виходять. Здавалося б, що Оріген дуже логічний. Проте раптом проти цієї ніби логічної концепції повстають св. Батьки: свт. Мефодій Патарський, свт. Єпіфаній Кіпрський, блж. Ієронім Стридонський…

Блж. Ієронім у полеміці з Орігеном справедливо вказує на те, що навіть у рамках нашого земного життя шлях аскези не є шляхом кастрації. І якщо навіть тут, на землі, людина, яка зважилася жити в чистоті, може контролювати прояви статевої енергії, то тим більше немає підстав вважати, що в Божому Царстві вона неминуче залучить нас до гріха. Блж. Ієронім каже: «Де тіло, і кістки, і кров, і члени, там має бути і відмінність статі. Де відмінність статі, там Іоанн - Іоанн, Марія - Марія. Не бійся шлюбу тих, котрі й до смерті у статі своїй жили без статевого відправлення. Коли говориться, що того дня «не одружуються, не виходять заміж» (Мт. 22, 30), то йдеться про тих, які можуть одружуватися, але не одружуються. Бо ніхто не говорить про Ангелів, що вони «не одружуються, не виходять заміж». Я ніколи не чув, що на Небі відбуваються шлюби духовних сил, але де є стать, там чоловік і жінка. Уподібнення Ангелам не є перетворення людей на Ангелів, а є досконалість безсмертя і слави» (Блаж. Ієронім. Проти Іоанна Єрусалимського, 26). Тому слова: «У воскресінні ні одружуються, ні виходять заміж» (Мф. 22, 30) не є вираз есхатологічної фізіології.