3. ЩО ГОЛОВНЕ У ЄВАНГЕЛІЇ?

Отже, бути християнином означає дивитися на Христа очима Апостолів, а погляд Апостолів на Христа відображений у книгах Нового Заповіту. Тому християнин - той, хто дивиться на Христа очима Євангелістів і Апостолів, а не очима апокрифів, не очима Талмуду, не очима Корану, не очима Льва Толстого.

То що ж Апостоли відзначили як головне у Христі, Його справах, Його проповіді? «Що в ньому головне?» - ось питання, яке ми ставимо при знайомстві з будь-якою людиною. Зрозуміти людину означає зрозуміти головне в ньому. Ми беремо в руки том Пушкіна і запитуємо: чим жив і про що писав цей чоловік? Відповідь отримати нескладно. Слід просто розкласти сторінки з віршами Пушкіна по кількох папках: «Любовна лірика», «Вірші про дружбу», «Пейзажні замальовки», «Волелюбна лірика», «Самодержавна тема», «Антицерковні випади», «Тема покаяння та молитви» потім порівняти обсяг цих папок. Та папка, що виявиться і найоб'ємнішою, і, крім того, міститиме твори не лише одного періоду життя Пушкіна, але всіх етапів його життя, — ось ця папка і визначить головну тему. У випадкуз Пушкіним це, безсумнівно, буде любовна лірика…

А тепер спробуємо виписати з Євангелій усі вислови Христа і розподілимо їх за темами: «Про любов», «Про терпимість», «Про покаяння», «Про Царство Боже», «Про Суд», «Про фарисейство»… І що ж виявиться головною темою? На велике розчарування нецерковних людей головною темою проповіді Христа виявиться аж ніяк не заклик до любові та всепрощення (у проповідях і притчах самого Христа - на жах сучасних моралістів - жодного разу не вживається слово «совість» [474]), але проповідь Христа про Себе Самого.

«Досліджуйте Писання… вони свідчать про Мене» (Ів. 5, 39), «Я є хліб життя» (Ін. 6, 35), «Я світло світові» (Ін. 8, 12), «Віруйте в Бога, і в Мене віруйте» (Ін. 14 , 1), «Я є шлях і істина і життя» (Ін. 14, 6). «Ніхто не приходить до Отця, тільки Мною» (Ів. 14, 6).

Яке місце з давніх писань обирає Іісус для проповіді у синагозі? - Не пророчі заклики до любові та чистоти. «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити жебракам» (Іс. 61, 1–2; Лк. 4,18).

Ось найбільш суперечливе місце в Євангелії: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не гідний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, не вартий Мене; і хто не бере хреста свого і не слідує за Мною, той не гідний Мене» (Мт. 10, 37–38) [475]. Тут не сказано — «Заради істини» або «Заради Вічності» або «Заради Шляху». «Заради мене».

Навіть на останньому суді поділ здійснюється по відношенню людей до Христа, а не просто за ступенем дотримання ними Закону. «Що Мені зробили...» І Суддя - це Христос. Стосовно Нього відбувається поділ. Він не каже: «Ви були милостиві і тому благословенні», але: «Я був голодний, і ви Мені дали їсти» (пор.: Мт. 25, 35).

Для виправдання на Суді буде потрібним, зокрема, не лише внутрішнє, а й зовнішнє, публічне звернення до Іісуса. Без зримості зв'язку з Іісусом спасіння неможливе: «Кожного, хто сповідає Мене перед людьми, того сповідаю і Я перед Отцем Моїм Небесним; а хто відречеться від Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мт. 10, 32–33).

Визнання Христа перед людьми може бути небезпечним. І небезпека загрожуватиме аж ніяк не за проповідь любові чи покаяння, а за проповідь про Самого Христа. «Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати, і всіляко несправедливо злословити за Мене» (Мт. 5, 11). «І поведуть вас до правителів та царів за Мене» (Мт. 10, 18). «І будете ненавидимі всіма за Ім'я Моє; той, хто витерпить до кінця, врятується» (Мт. 10, 22).

І зворотне: «Хто прийме одну таку дитину в Моє ім’я, той Мене приймає» (Мт. 18, 5). Тут не сказано: «В ім'я Батька» або «Заради Бога». Так само Свою присутність і допомогу Христос обіцяє тим, хто будуть збиратися не в ім’я «Великого Непізнаного», але в Його ім’я: «Де двоє чи троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них» (Мф. 18, 20).

Більше того, Спаситель ясно вказує, що саме в цьому й полягає новизна релігійного життя, яку він привніс: «До сьогодні ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і отримайте, щоб ваша радість була досконала» (Ін. 16, 24).

І в передостанній фразі Біблії звучить заклик: «Гей, прийди, Господи Іісусе!» (Об'явл. 22, 20). Не «прийди, Істино» і не «осіни нас, Дух!», але — «Прийди, Господи Іісусе».

Христос запитує учнів не про те, яка думка людей про Його проповіді, а про те, «за кого люди почитають Мене» (Мф. 16, 13). Основоположники інших релігій виступали не як предмет віри, а як її посередники. Не особистість Будди, Магомета чи Мойсея були справжнім змістом нової віри, а їх вчення. У кожному разі можна було відокремити їхнє вчення від них самих. Але: «Блаженний, хто не спокуситься за Мене» (Мт. 11, 6).

Ось – «велика благочестя таємниця: Бог явився в плоті» (1 Тим. 3, 16). Самі Апостоли саме це називають головною таємницею християнства. Таємниця Боголюдинства Христа, Який «відтворив у Собі людину» (св. Іриней Ліонський. Проти єресей. 5,14,2).

Щоб цей стрижень апостольської проповіді став зрозумілим, зробимо невеликий екскурс в історію релігій.