2. ЧИ СПОТВОРЕНИЙ ТЕКСТ НОВОГО ЗАВІТУ?

До XIX століття ця відповідь здавалася самоочевидною. Але до цього часу вчені накопичили досвід викриття підробок (підробленими виявилися книги, приписувані Гермесу Трисмегісту, фальшивим виявився т.зв. «Костянтинів дар», яким папство захищало свої претензії на тотальну владу…). І коли постало питання про те, якими стародавніми рукописами можна підтвердити церковний Євангельський текст, наука першої половини XIX століття змогла дати досить прикру відповідь: у її розпорядженні виявилися тексти не раніше VI століття після Різдва Христового. На початку ХХ століття з відкриттям Синайського кодексу, публікацією Кодексів Бези, Єфремова та Ватиканського кодексів межа доступної дослідженню історії новозавітного тексту зсунулась до IV століття.

Люди, далекі від проблем гуманітарної науки, спалахнули в сенсаційнолюбивому азарті: «Ось скільки століть відокремлюють ці рукописи від часу життя Апостолів! То, може, взагалі не Апостоли писали ці книги? Може, це все вигадали?!».

Що ж, все пізнається порівняно. Читач газет, який почув, що найдавніший рукопис Євангелія датується чи то VI, чи то IV століттям, швидко сковзає до сумнівів. Він просто не знає, що в книжках Нового Заповіту вражаюче благополучна доля – якщо порівняти її з долями інших книг, породжених в античності.

В історії цих книг є одна особливість, яка змушує інших істориків заздрити богословам. Адже будь-який історик бажає брати до рук речі максимально справжні, давні, автентичні. А людина, яка займається дослідженням Платона чи Гомера, такої можливості не має, оскільки всі рукописи античних авторів, з якими працюють сучасні дослідники, насправді написані не раніше IX–XI ст. за Р. Х. Найдавніші списки творів античної літератури відстоять за часом створення оригіналу на багато століть: списки Вергілія – на 400 років, Горація – на 700 років, Платона – на 1300 років, Софокла – на 1400 років, Есхіла – на 1500 років . Творіння Евріпіда, який жив у V столітті до нашої ери, відомі нам завдяки чотирьом рукописам XII-XIII століть [447], і, отже, у цьому випадку дистанція перевищує 1600 років. «Аннали» Тацита збереглися у складі одного рукопису (її називають Медицейський I), який датується IX століттям і містить лише перші шість книг, у той час як наступні десять відомі лише за ще пізнішим рукописом (Медицейський II) XI століття [448]. Найдавніший повний список «Іліади» відноситься до початку 10 століття; серединою того ж століття датується найдавніший список «Одіссеї».

Виймаю навмання зі своєї бібліотеки кілька наукових видань античної класики, - і виявляється, що багатовікова прірва, що відокремлює час написання від часу створення доступних нам копій, дуже звична для вчених: «Рукописи Аристофана, що збереглися до нас – Равенська (XI ст.) та Венеціанська (XII ст.), до яких приєднуються ще три кодекси XIV ст.» [449]. «Текст історії «Фукідіда» дійшов до нас у рукописах візантійського часу (найдавніший флорентійський рукопис відноситься до Х ст.н.н., інші – до XI-XII ст.)» [450]. «Текст «Кіропедії» зберігся в ряді середньовічних рукописів», найстарішим з яких є Codex Escorialensis T III 14, датований XII століттям [451]. Адже йдеться про авторів V століття до Різдва Христового…

Те, що така велика кількість рукописів античних авторів було створено на рубежі першого та другого тисячоліть християнської епохи, пояснюється тим, що з'явився новий тип письма. Відбувався загальний перехід від унціальних рукописів до нового мінускульного письма. Спочатку були переписані (транслітеровані) біблійні тексти, потім богословські та богослужбові книги, потім природничі тексти [452], філософи, і, нарешті, історики та поети [453].

 Не за античними, а за середньовічними рукописами доводиться вченим вивіряти сучасні видання стародавніх авторів… Цю обставину варто згадати, перш ніж сліпо повторювати зади атеїстично-шкільної пропаганди про «неосвічене середньовіччя», яке нібито знищило світлу спадщину античності. Якщо всі рукописи античних авторів відомі нам за їхніми середньовічними копіями – це означає, що саме середньовічні ченці переписували античні книги, і лише завдяки чернечим працям антична література дійшла до нас [454].

Але коли ми говоримо про книги Нового Заповіту, то тут ситуація зовсім інша. Від першого тисячоліття до нас дійшло понад 5000 рукописів новозавітних книг. Повне зібрання книг Нового Заповіту ми зустрічаємо у рукописах IV ст. (Синайський та Ватиканський кодекси); рукописи окремих книг відносять до III ст.: Оксиринхський папірус, знайдений в 1902 р. Артуром Хантом, і датований початком III століття, несе на собі фрагмент Євангелія від Матвія. Написане пізніше всіх Євангеліє від Іоанна дійшло до нас у майже повному кодексі, іменованому «Бодмер II» або p66 (рукопис містить у собі повністю розділи 1-14 та фрагменти розділів 15-22) [455]. Цей рукопис створений близько 200-го року.

Окремі фрагменти мають ще цікавішу долю. У 1920 р. в Єгипті Бернардом Гренфеллом у похідній сумці померлого в II столітті єгипетського солдата було знайдено папірус p52, що містить уривок з Євангелія від Іоанна (розмова Христа з Пілатом (Ін. 18,31-33 і 37-38). Потім цей папірус зберігався в Бібліотеці Райленда в Манчестері; досліджений й опублікований у 1935 р. С. Робертсом. За особливостями почерку [456] усі вчені незалежно від конфесійної приналежності датують цей папірус першою половиною II ст. (ймовірно, раніше 130 р.) [457].

Євангеліє від Іоана написано після всіх Євангелій; Ап. Іоан був юнаком у часи земного життя Спасителя, і він був єдиним з Апостолів, хто не був убитий і дожив до старості, померши в 117 році по Р. Х. Євангеліє Апостол написав наприкінці життя, тобто на рубежі I-II ст [458]. Отже, копія, що є у нашому розпорядженні, відстоїть лише два десятиліття від часу написання оригіналу.

Для істориків це дивовижне свідчення автентичності тексту. У радянські роки атеїсти говорили (і їхні домисли люблять сьогодні відтворювати реріхівці): «Євангеліям вірити не можна, вони написані не Апостолами, а невідомими авторами кінця другого або навіть третього століття». Але сьогодні археологія говорить про новозавітні рукописи початку другого століття. Більше того, є папіруси, про які точаться суперечки.