X. СТРАШНИЙ СУД

Почувши про «страшний суд», слід відчувати страх і трепет. «Страшний Суд» – останнє, що випадає людям. Коли закінчиться остання секунда існування Всесвіту, люди будуть відтворені, тіла їх знову з'єднаються з душами – щоб усі змогли стати для звіту перед Творцем…

Втім, я вже помилився. Я помилився, коли сказав, що люди воскреснуть, щоб бути приведеними на Страшний Суд. Якщо прийняти таку логіку, то про християнське богослов'я доведеться сказати неприємну річ: виявляється, воно представляє свого Бога в досить непривабливому вигляді. Адже «ми й просто грішну людину ніколи б не похвалили за таку справу, якби вона вийняла з могили труп свого ворога, щоб по всій справедливості віддати йому те, чого він заслужив і не отримав під час земного життя свого» [366]. Грішники воскреснуть не для того, щоб отримати відплату за грішне життя, а навпаки - тому саме вони й отримають відплату, що вони неодмінно воскреснуть із мертвих.

На жаль, ми – безсмертні. На жаль – бо часом дуже хотілося б просто заснути – та так, щоб ніхто більше про мою гидоту мені не нагадував… Але Христос воскрес. А оскільки Христос обіймає Собою все людство, то, значить, і ми ніяк не зможемо вміститися в могилу, залишитися в ній. Христос ніс у Собі всю повноту людської природи: та зміна, яку Він здійснив у самій сутності людини, одного разу відбудеться усередині кожного з нас, оскільки ми також люди. Це означає, що ми всі тепер носії такої субстанції, яка призначена до воскресіння.

Тому і помилково вважати, що причина воскресіння – суд («Воскресіння буде не заради суду» – сказав християнський письменник ще другого століття Афінагор (Про воскресіння мертвих, 14)) [367]. Суд – не причина, а наслідок відновлення нашого життя. Адже життя наше відновиться не на землі, не в звичному нам світі, що заступає від нас Бога. Воскреснемо ми в світі, в якому «буде Бог усе в усьому» (1 Кор 15,28).

А отже, якщо буде воскресіння – то буде й зустріч із Богом. Але зустріч із Богом – зустріч зі Світлом. Тим Світлом, яке висвітлює все і робить явним і очевидним все, навіть те, що ми хотіли приховати часом навіть від самих себе... І якщо те, ганебне, ще залишилося в нас, ще продовжує бути нашим, ще не відкинуте від нас нашим покаянням, – то зустріч зі Світлом завдає тортуру сорому. Вона стає судом. «Суд же полягає в тому, що світло прийшло у світ» (Ів. 3,19)

Але все ж – чи сором, чи тільки суд будуть на тій Зустрічі? У XII столітті вірменський поет (у вірмен він вважається ще й святим) Грегор Нарекаці у своїй «Книзі скорботних піснеспівів» написав:

«Що близько суду день, мені відомо

Де буде він і за яким порогом,

Де викриють мене? Туди спішу свідомо!

Але чи Божий суд не зустріч з Богом?

Перед Тобою, Господи, схилюсь,

І, відцуравшись швидкоплинного життя,

До Вічності Твоєї долучусь,

Хоч Вічність  та - то мука спокуття» [368]

І справді, час Суду – це час Зустрічі. Але що ж більше полонить мою свідомість, коли я думаю про неї? Чи правильно, якщо свідомість моїх гріхів заступає в моєму розумі радість від зустрічі з Богом? До чого прикутий мій погляд – до моїх гріхів чи до Христової любові? Що є першим у панелі моїх почуттів – усвідомлення любові Христа чи мій власний жах від моєї маловартісності?

Саме ранньохристиянське відчуття смерті як Зустрічі [369] вирвалося одного разу у старця о. Олексія Мечова. Проваджаючи напу́тньою моли́твою свого прихожанина, який щойно помер, він сказав: «День розлуки твоєї з нами є день народження твого в життя нове, нескінченне. Тому, зі сльозами на очах, але вітаємо тебе зі вступом туди, де немає не лише наших скорбот, а й наших суєтних радощів. Ти тепер уже не у вигнанні, а в вітчизні: бачиш те, у що ми маємо вірити; оточений тим, що ми повинні очікувати» [370].

З Ким же ця довгоочікувана зустріч? Із Суддею, який чекав нашої доставки у його розпорядження? Із Суддею, який не залишав своїх стерильно-правильних покоїв і тепер старанно дотримується, щоб новоприбулі не заплямували світ ідеальних законів і правд своїми зовсім не ідеальними діяннями?

Ні – через нашу смерть ми виходимо на Стрітення з Тим, хто Сам колись вийшов нам назустріч. З тим, хто зробив себе доступним нашим, людським скорботам і стражданням. Не безособистісно-автоматична «Справедливість», не «Космічний Закон» і не карма чекають на нас. Ми зустрічаємося з Тим, ім'я якого – Любов. У церковній молитві про Нього говориться: «Твоє бо є миловати і спасати нас, Боже наш». Саме – Твоє, а не сліпої Феміди і не безсердечної карми.

У Марини Цвєтаєвої є рядок, який абсолютно невірний за буквою, але справедливий за своїм внутрішнім змістом. Рядок такий: «Бог, не суди: Ти не був жінкою на землі ...». У чому правда цього крику? Виявляється, наші людські справи, людські слабкості та гріхи розглядатимуть не ангел, який не знає, що таке гріх, боротьба та слабкість, а Христос. Христос – це Син Божий, який побажав стати ще й Сином Людським. Не надлюдина буде судити людей, але Син Людський. Саме тому, що Син став людиною, «Батько і не судить нікого, але весь суд віддав Сину» (Ів. 5,22).

Син – це Той, Хто заради Того, щоб не засуджувати людей, Сам пішов шляхом страждань. Він шукає людей, що загубилися. Але не для розправи із ними, а для зцілення. Згадайте притчу про блудного сина.

На мову сьогоднішніх реалій цю притчу я переклав би так: Уявіть - живе стандартна сім'я з чотирьох осіб у стандартній трикімнатній квартирі. І раптом молодший син починає шаленіти, всіх посилати куди подалі, на все огризатися. Зрештою, він вимагає роз'їзду. Квартира приватизована. Син, наполягаючи на своєму праві співвласника, вимагає, щоб йому вже зараз дали його частку. Квартира коштує, скажімо 40 тисяч «умовних одиниць». Він вимагає, щоб йому, як співвласнику, співприватизатору, було видано чверть... Батьки зі старшим сином зрештою не витримують щоденного протистояння зі скандалістом, продають свою трикімнатну квартиру, купують для себе двокімнатну, а різницю (10 000$) віддають молодшому синові, який, задоволений, відвалює в самостійне життя… Минає час, і він, що все розтратив, розгубив, не придбав ніякого власного житла, повертається до батьків у їхню квартиру, аж так зменшену за його примхою. Чим зустрічає його батько? Ображено виставляє його геть? Просить старшого сина притримати молодшого, поки батьківська рука буде навчити юного нахабника?