5. ПРОТЕСТАНТ У «ЧОРНОБИЛІ»

І знову про Чорнобиль. Вже згадувалася група людей, які знають усі інструкції щодо користування новими ліками, але самих ліків не приймають. Вони вважають, що якщо лікар не сердиться на пацієнта, то, значить, хворий від цього стає здоровим. Так вважають протестанти: на їхню думку, джерело нашої хворобливості – у ставленні Лікаря до нас та наших гріхів. Оскільки достовірно відомо, що Бог на нас уже не гнівається (задоволений жертвою Христа), то, як тільки ми дізнаємося про зміну, що відбулася, ставлення до нас Бога, так відразу стаємо здоровими і врятованими.

  Що ж, припустимо, що інженер, з вини якого сталася Чорнобильська аварія, опинився під судом. Припустимо, що через деякий час через тяжкий стан його здоров'я йому оголошують амністію. Чи полегшить цей папір його положення? Адже він сам носить у собі найтяжку кару за свій гріх. Він сам просякнутий радіацією. Він сам умирає. І жодний суд, ніяка апеляційна інстанція не можуть захистити його від наростаючого болю, від слабкості, що поглинає.

На відміну від західного християнства, схильного описувати драму гріхопадіння та спокути у термінах юридичних, східне християнство осмислює відносини людини та Бога у термінах органічних. Для православ'я гріх - не так вина, як хвороба. «Гріх робить нас більш нещасними, ніж винними» - говорив преподобний Іоанн Кассіан [354], а преподобний Ісаак Сірін порівнював грішника з псом, який лиже пилку і не помічає завданої собі шкоди, п'яніючи від смаку власної крові [355]. І в чині сповіді молитва священика умовляє: «Прийшов Ти в лікарню, нехай не зцілений не вийдеш».

Мало оголосити людині, що Бог більше не гнівається на неї. Потрібно дати їй реальний захист від смерті, треба дати їй реальну можливість дихати Богом. Не Бог утримує Себе віддалі́к від людей. Люди віддалені від Нього: як власними гріхами, так і духовними посередниками, що блокують. Потрібно дати ліки. Ліки потрібні від смерті. Ліками від смерті може бути лише Безсмертя. Безсмертя має лише Бог. Отже, Бог, який був вдалині, повинен  здобу́ти життя всередині людини. «Намагайтеся не про їжу тлінну, а про їжу, що перебуває в життя вічне, яку дасть вам Син Людський... Хліб Божий є той, що сходить з небес і дає життя світові... Я є хліб життя... Батьки ваші їли манну у пустелі, і померли, Хліб же, що сходить з небес, такий, що хто їсть його не помре... хліб же, що Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу... якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі життя» (Ів. 6, 27–53).

Причастя Крові і Тіла Христового - ось ті анти-космічні ліки безсмертя, які приніс Спаситель. Христос покликав нас на «вечерю безсмертя» (Климент Олександрійський, Стромати 7, 3). Сам Христос встановив саме такий спосіб спілкування зі своїми учнями. Не просто через проповідь, не просто через молитви чи гімни, не просто через обряди – через Таїнство Причастя Тіла та Крові Христа. Люди, які кажуть, що достатньо читати про Таємну Вечірю і згадувати про неї, люди, за впевненістю яких саме Ліки Безсмертя для нас сьогодні недоступні, не зрозуміли задуму Спасителя. Ці люди – протестанти [356].

На їхню думку, «єдине, що може врятувати людину - Євангеліє, радісна звістка про спасіння через Іісуса Христа і відкуплення на Голгофі. Завдання Церкви - проповідь Євангелія, слухання якої відкриває людям шлях до спасіння» [357]. Людина вгамовує спрагу інформацією про воду, а не самою водою. Людина харчується символом хліба, а не самим хлібом. Рятує «вість про спасіння», «інформаційний випуск Хороших Новин з Єрусалимського відділення ВіВіСі», а не реальна благодать Христова.

Протестанти схожі на людину, яка проїжджає на джипі пустелею і раптом під одним із барханів бачить мандрівника, що вмирає від спраги. Підійшовши до нього і по-голлівудськи посміхаючись на всі 49 зубів, місіонер починає розповідати вмираючому про користь води. Три години він говорить про те, які чудові властивості води, про те, що без води не може бути життя, про те, що тіло людини на 80 відсотків складається з води («у тебе, втім, вже, здається, тільки на шістдесят!») про те, що вода універсальний розчинник, що об'єм води при замерзанні збільшується, що треба боротися за чистоту джерел і водойм... А в кінці запитує: «Ну, хіба ти ще хочеш пити? Хіба недостатньо тобі «добрих звісток» про воду»? Хочеш саму воду? Але в нас її якраз і немає. Ми п'ємо «символ води», ми даємо людям «спогад про воду». Це лише неосвічені православні та католики вважають, що рідина в їхніх літургійних судинах справді є Вода Життя, Кров Христа. А ми вважаємо, що вода – це слова Христа. Ці слова ми тобі й переказали. Чому ж ти ще хочеш пити? Ти ж чув: «завдання Церкви - проповідь Євангелія», а зовсім не Причастя Тілу і Крові Христа; ти ж чув, «слух відкриває людям шлях до спасіння», а зовсім не з'єднання з Боголюдиною. Ну, що, тобі розхотілося пити? Ось я тобі залишу формулу води. Візьми від мене в дар оцей папірчик з цим написом: Н2О. І пам'ятай, пам'ятай, що колись вода на землі була! І, до речі, якщо тут поряд проходитиме православний священик із Чашею - дивись, ні в якому разі не пий з неї!».

У Причасті ми долучаємося до Великодньої, Воскреслої плоті Христа. Це «іншого буття початок». Частинки нового космосу, того космосу, в якому вже немає отрути смерті, в якому переможено ентропію і смертний розпад, вторгаються в нас, щоб послабити тиск плоті гріха на нашу особисту свободу. Через причастя ми знову опиняємося в стані як би Едема: минуле гріха не тисне на нашу особистісну волю, і ми в стані сободи робимо свій вибір, не відчуваючи надмірного гріховного тиску свого минулого, звички нашої природи, викривленої гріхом.

Шлях зцілення полягає в тому, що Христос у Собі, у Своїй Божественній Особі зцілив сприйняту Ним людську природу і її, вже зцілену, подає нам у Причасті, щоб через зцілення самої природи зцілити особистість кожного з нас.

Там, де ця нова людська природа живе – там Тіло Христа, там Церква. Саме буття Церкви як Тіла Христового Павло називає «таємницею, прихованою від віків і родів, нині ж відкритою святим його, таємницею, яка є Христом у вас» (Кол. 1, 26–27).