5. ЯК ПРИНОСИЛИ ЖЕРТВИ В ЄРУСАЛИМСЬКОМУ ХРАМІ

Священики ходили по потоках крові та їхні руки були в самому буквальному сенсі «по лікоть у крові». Більше того, вони самі і проливали цю кров. Ось приносять у жертву горлиць: «Як відбувається хаттат із птахів? Він поміщає обидва її крила між своїми двома пальцями і обидві ноги її між своїми двома пальцями і витягує шию її на своїх пальцях і щемить нігтем проти потилиці, але не відокремлює голови і окроплює її кров'ю стіни жертовника, а решту кров вичавлював на ієсод... Як відбувається цілопалення з птахів? Він щемить голову її проти потилиці, відокремлює і вичавлює її кров на стіну жертовника, потім бере голову, притискає місце ущемлення до жертовника, обтирає сіллю і кидає на вогонь жертовника, потім він розриває тулуб і кидає у вогонь жертовника... розриває рукою, але не ножем» (Талмуд. Трактат Зевахим. гл.6,4-6) [307].

Старозавітним законом наказувалося щоденне принесення жертви: «Ось що ти будеш приносити на жертовнику: двох однорічних ягнят щодня постійно; одного ягня приноси вранці, а іншого ягня приноси ввечері» (Вих. 29,38-39). Щоденне ранкове жертвопринесення ягняти починається з того, що, дочекавшись перших сонячних променів, священик говорить тим, за кого приноситься жертва: «Вийдіть і принесіть ягня з камери ягнят». Ягняти зв'язували передню ногу з задньою («Коментатори розуміють це так: ягня не в'яжуть, але священики тримають його за ноги»). «Голова звернена на південь, а обличчя поверталося на захід. Заколовник стоїть на сході обличчям на захід. Той, хто знімав шкіру, не ламав задньої ноги, але продирявлював коліно і вішав; шкіру знімав до грудей; дійшовши до грудей, він зрізав голову і передавав її тому, кому випала голова, потім зрізав гомілки і передавав тому, кому вони випали; він закінчував зняття шкіри, розривав серце, випускав кров його, відрізав руки (передні ноги) і передавав їх тому, кому вони випали на долю; приходив до правої ноги (задньої), відрізав її і передавав тому, кому вона випала, а з нею обидва яйця, потім він розривав його і весь опинявся перед ним відкритим; він брав тук і клав на місце відрізу голови, зверху, потім брав нутрощі і передавав тому, кому вони випали, щоб він їх обмив, він брав ніж і відокремлював легеню від печінки і палець печінки від печінки, але не зрушував їхнього вмісту, він прободав груди, звертався до правої стінки і різав, спускаючись до хребта, але не доходив до хребта, а доходив до двох м'яких ребер, він це відрізав і передавав тому, кому це випало, а печінка висіла на цьому. Він звертався до шиї і залишав при ній дві ребра з одного боку і дві ребра з іншого, відрізав і передавав тому, кому вона випала на долю, а дихальне горло, серце та легені висіли на ній. Він звертався до лівої стінки і залишав при ній два м'ягких ребра зверху і два м'ягких ребра знизу і стільки ж залишав біля іншої стінки; він відрізав її і передавав тому, кому вона випала на долю, а хребет із нею та селезінка висить на ній. Він звертався до хвоста, відрізав його і передавав тому, кому він випав на долю, а курдюк, палець печінки та обидві нирки з ним. Потім він брав ліву задню ногу та віддавав тому, кому вона випала на долю. Виявляється, всі вони (учасники жертвопринесення) стоять поруч із жертовними членами в руках; перший з головою і задньою ногою: голова в правій руці, ніс звернений до верхньої частини руки, роги між пальцями, місце зарізу нагорі і тук над ним, а права задня нога в його лівій руці з місцем шкіри назовні; другий з двома передніми ногами: права в його правій руці, а ліва в його лівій, та їхнє місце шкіри зовні; третій з хвостом і ногою: хвіст у правій руці, курдюк звисає між його пальцями, а палець печінки і дві нирки з ним, а ліва задня нога в лівій руці...» Всього так стоять 9 учасників ранкового жертвопринесення. Вони вирушали і клали свої частки на нижній половині кевеша на захід, солили їх, сходили, приходили в камеру газіт, щоб читати «Шема» (ранкову молитву). (Талмуд. Трактат Тамід гол. 3,3-4,3) [308].

Чи зрозуміло тепер, чому Христос не був іудейським священиком, чому Той, Хто Себе приніс у жертву за гріхи всіх людей, Хто Сам був Первосвящеником, був лише мирянином?

Нарешті, крім щоденних, малих жертв, ритуали Старого Заповіту наказували здійснювати і жертви цілопалення, тобто такі жертви, при яких частини жертовної тварини не роздавали людям, які брали участь у служінні, але все тіло тварини спалювалося. Призначений при цьому жертовник цілопалення мав 30 ліктів ширин і 15 - висоти. «Вічний вогонь горів на ньому. То було не вогнище, а ціла пожежа. Уявіть собі тріск, свист шипіння вогню на такому жертовнику. Уявіть майже циклон, що утворюється над храмом. За переказами, він ніколи не гас навіть від дощу. Тут спалювали цілих биків, не кажучи вже про безліч козлів та баранів. Уявіть, який стояв запах гару та сала - якщо від одного шашлику на Сході віє чад на кілька вулиць! За Йосипом Флавієм, на Песох заколювалося 265 тисяч ягнят... Часом священики ходили по щиколотки в крові - весь величезний двір був залитий кров'ю. Зі слабкими нервами сюди не було чого йти. У свято кучок у день приносилося 13 бугаїв. Старозавітний культ примусово лякав своєю величезністю», - дає свящ. Павло Флоренський картинку старозавітного культу [309].

Це загальний закон Моісеєва ритуалу: помазання кров’ю і кроплення кров’ю. Приблизно як у нас помазання маслом і окроплення святою водою. І як в «практичному посібнику для православних пастирів» розповідають про те, як тримати немовля при хрещенні, щоб не пошкодити його, так в юдаїзмі зберігаються інструкції по вбивству тварин. Наш священник кропив водою, єврейський кропив кров'ю. Від того «юдаїзм в діаспорі поширювався тим легше, що культова практика зосереджувалась тільки в одному храмі – Єрусалимському, і тому за межами Єрусалима юдаїзм фактично став релігією, без принесення у жертву тварин» [310].

І ось уся ця зовнішня сила і стихійність древнього культу змінюється вознесінням шматочка хліба і чаші вина... Кількісна величність культу ветхозавітного як би стискається в якісну напруженість культу новозавітного. «Християнство нескінченно згущеніше юдейства і остаточно відповідає на законні (бо «без пролиття крові не буває прощення» за словом Апостола) запити юдейства; але юдейство невпинно намагається задовольнити свої запити тимчасовими, і тому недостатніми, засобами» [311].