4. ПРО ЩО МОВЧИТЬ СТАРИЙ ЗАПОВІТ

«Про астрономію так мало йдеться в Біблії, що навіть жодного разу не названо всіх планет», - зауважив ще Галілей [181]. Цілком свідомо в Шестодневі Мойсея Сонце і Місяць не називаються. Знаючи язичницьку традицію («боги - це ті самі Сонце і Місяць і планети і нерухомі зірки» Цицерон. Про природу богів 2,80), Мойсей просто говорить «світило велике» і «світило мале», уникаючи слів «Сонце» та «Місяць» «Тим самим він профанує язичницькі святині. Сонце відтепер просто сонце, а не Ра, і Місяць є просто місяць, а не Астарта-Селена-Таніт-Іштар-Інанна-Сома [181]. Сучасною мовою він міг би сказати: «А ще Бог створив дві системи освітлення: одну основну, а другу аварійну». І результат був би той самий: кланятися лампочкам, підвішеним над нашими головами, як свідчить інструкція, заради допомоги нам, уже немає бажання.

Світила не планетарні боги. Вони поставлені на службу землі. – «Щоб ти, глянувши на небо, і побачивши сонце, місяць і зірки, і все небесне військо, не спокусився і не вклонився їм і не служив їм» (Втор. 4,19). Тому в Біблії немає зіркових міфів.

Біблія розчаровує світ, звільняє людину від астролатрії, полону зірками. «Ахуру шануємо і Мазду, Місяцю та зіркам молимося» - бурмотали язичники [182]. А пророки заперечували: «Сонце і місяць, і зірки, будучи світлі і посилаються заради потреби, на благо слухняні... Чому ж можна подумати чи сказати, що вони боги, коли вони не спроможні ні суду розсудити, ні добра зробити людям? Отже, знаючи, що вони не боги, не бійтеся їх» (Послання Єремії, 59-64) [183].

Ще разючіша друга біблійна лакуна.

Всюди розвинені релігії, релігії, які здобули моральний вимір (а до таких навіть з «об'єктивно-релігієзнавчої» точки зору належить і релігія Стародавнього Ізраїлю, релігія пророків), говорять про те, що людину за межами цього життя чекає відплата: злом за вчинене ним зло і добром за створене благо. Релігії дуже по-різному визначають, що благо і що погано для подальшої долі душі. У різних релігій цілком різні відповіді на питання, що саме у людині може увійти у майбутнє. Дуже різні і уявлення про те, якою буде ця майбутня, справжня реальність. Релігії можуть по-різному уявляти собі взагалі це майбутнє життя (розчинення в Абсолюті, входження до Нірвани, найкраще перетворення, життя у світі богів та предків, тілесне воскресіння, тощо). Але всі вони кажуть: те, що ти почав на землі, продовжиться у майбутньому.

Так кажуть усі розвинені релігії, але не релігія Старого Завіту. Ця релігія нічого не говорить своїм адептам про виживання людини (її душі, «атмана», тощо) після смерті тіла.

Старозавітні книги не містять обіцянок посмертної нагороди, не говорять про рай. «Згадай, що життя моє подмух, що око моє не повернеться бачити добре. Не побачить мене око того, хто мене бачив; очі Твої на мене, і немає мене. Рідшає хмара і йде; так той, хто зійшов до пекла, не вийде, не повернеться більше до свого дому, і місце його вже не знатиме його. Не буду я стримувати вуст моїх; говоритиму в утиску духа мого; буду скаржитися в прикростях душі моєї» (Іов. 7, 7–11). Смерть у сприйнятті старозавітних авторів – не звільнення від тіла і не крок до возз'єднання з Божественним Духом. Тут, на землі, можна говорити з Богом. Смерть є та безодня, в яку навіть погляд Бога не опускається, і той простір, який не охоплюється Божою пам'яттю і Божим Промислом. Бог не може дбати про те, чого немає…

  Людське релігійне мислення природно творить свої уявлення про майбутню долю людини. Мета будь-якої релігії – подолання смерті. Саме це, а не питання про походження світобудови - головне, що цікавить найбільше будь-яку людину в релігії: «Господи, як мені вмирати буде?».

Тут же —  осередок єгипетської мудрості. Таїнство поховання і містерія «отверзення вуст» покійному, секрети бальзамування та пірамід, поради з виправдання на потойбічних судах і подолання поневірянь – ось де билося серце єгипетської релігії. Ізраїль у хвилину свого історичного народження виходить із Єгипту, виносить звідти єгипетські багатства... Сам Мойсей був навчений «усієї мудрості єгипетської» (Дії 7,22). Але саме з цієї танатологічної [184] єгипетської скарбниці євреї не взяли нічого. Жодного поховального обряду, жодної заупокійної молитви немає на сторінках Старого Заповіту. Тільки дуже жорстка цензура могла порвати віковий вплив Єгипту на думку та вірування євреїв. Цей розрив, безперечно, відбувся. Значить, і цензура була жорсткою, а перевиховання суворим та систематичним. Народу не дозволили створити свою міфологію.

Інтерес до «космографії» і посмертя, настільки природний і настільки пристрасний у окультистів усіх часів, не був заохочений Біблією. Природні, надто природні пориви міфотворчості стримуються уздою Закону та вогнем пророчих промов.

Мовчання Слова Божого про посмертя лякає людей Старого Заповіту. Їм хотілося б інакше думати про смерть  — але Одкровення, отримуване ними, не погоджується із сподіваннями людського серця і мовчить про те, що хотілося б почути людині [185]...

Я не випадково згадав про Одкровення. У тому релігієзнавчому факті, що Старий Заповіт не відповідає на природні питання людського розуму і серця, я бачу підтвердження його нелюдського надприродного походження.

Нарешті, третій аргумент на користь неприродного походження релігії Ізраїлю дає історія цього народу. Надто вже разюча різниця між тим, у що і як вірили євреї за часів пророків, і тим, на що перетворився іудаїзм після відкидання ним Нового Заповіту. Все те, що було заборонено Старим Заповітом, є в Каббалі – магія та окультизм, астрологія та заперечення Єдиного Особистого Бога Творця [186]. Навіть язичницька доктрина переселення душ у спорожнілому домі Ізраїлю прописалася одна з перших. Коли Ізраїль не прийняв Новий Заповіт, і залишився в порожньому домі, коли «старші пішли» (пішли пророки і пішла Благодать Божа) - він нарешті цілком вдався до бажання свого серця і створив собі ту релігію, яку заважали йому створити пророки. Він створив релігію самообожнювання [187]. Він створив Каббалу.