3. ЧИ ДІЙСНО ІЗРАЇЛЬ ОБРАНИЙ?

Бог – землероб, а не тиран. «Що зробили б ми, якби ми будували світ, викликали до життя велике буття і побачили, що тут щось не вдалося, там тільки наполовину в порядку, а тут той і другий стоять не на своєму місці? Зараз же втрутилися б, вирвали, знищили, чи не так? Ми б не помітили цінності, що полягає навіть у недосконалому, іскри справжнього світла у невдалому - ми б забули, наскільки важливо воно для всього прекрасного» (Гвардіні) [177].

Отже, Бог не відвертається від світу – навіть від світу, що забув Його, від світу, відрізаного від Творця всілякими духовними самозванцями. Бог виходить на пошуки людини.

Але – спробуйте почитати Євангеліє запеклому окультистові. Він знайде у ньому лише підтвердження своїм язичницьким поглядам. Його новизни він навіть не помітить, все перетлумачує за своїми звичками в пласко-езотеричному дусі. Так само було і в давнину: Слово Боже не знайшло Собі співрозмовника серед народів землі...

Так, ще одну обставину важливо пам'ятати: це було в ті часи, коли люди ще не цілком усвідомили свою самостійність та особистісну унікальність. Людина мислила себе лише частиною якогось цілого. Суб'єктом думки, віри, історичної дії була не окрема людина, а народ чи місто – поліс. На той час релігія ще не була особистою справою, справою совісті. Вона сприймалася як справу публічну, громадську, державну. Тому неможливо було знаходити окремих людей серед різних народів і через них сповіщати Істину. Щоб люди могли почути Слово Бога, прийняти Його закон і справді їх виконувати – потрібно було звернутися не до однієї окремої людини, а до цілісної громади таких людей, тобто до народу. Тому Слово Боже шукає Свого співрозмовника серед народів. І не знаходить. Усі народи вже звикли слухати нічні шарудіння. І тоді Слово вирішує створити Собі співрозмовника.

Ми звикли до вислову «Ізраїль – богообраний народ». Але цей вислів має один відтінок і небіблейський і просто неприємний. Відразу виникає асоціація з магазином: Бог придивляється до представлених перед Його обличчям народів і з багатьох обличь вибирає єврейське – чимось саме євреї Йому сподобалися більше. За деякі попередні заслуги євреям дарується тепер привілей вважатися народом Богообраним.

Але за уважному читанні Біблії історія виходить зовсім інша: Ізраїль не богообраний народ, а боготворений. «Цей народ Я утворив для Себе» (Іс. 43,21). Ізраїль не мав історії, яка передувала б його вступу в завіт з Богом. Авраам, родоначальник єврейського народу, не мав дітей. Бог побажав вступити в завіт із потомством бездітного старого – і для цього дав йому це потомство. Більше того, щоб Ізраїль назавжди зрозумів, що немає у нього природного «права на життя», що все його існування є Божим даром, що він тримається в бутті на волоску милості Божої, а не на граніті «природного права», Аврааму наказується принести в жертву свого єдиного сина – Ісаака. Принести в жертву означає – відмовитись від володіння, зректися прав власності. Пожертвуване вже не моє. Ісаак, приносимий у жертву – це розрив природного спадкоємства від батька до сина. Ісаак виявляється вже не так сином Авраама, як сином Божим, Його «первістком».

Це народ, створений для слухання, для відповіді на Слово Боже. Народ, який своїм виникненням завдячує Завіту. Однак те, що він розчує, він має розповісти іншим. Ізраїль створений для того, щоб те, чим він живе, поступово змогло увібрати в себе весь світ, очистивши його від язичництва.

Але спочатку він сам не повинен перетворитися на чергового постачальника язичницьких міфів. Що таке язичництво? Язичницький – значить народний. Язичництво - релігія «язиків», народів. Це плід людської релігійної творчості. Християнське богослов'я визнає ті механізми міфотворчості, які описує сучасне наукове релігієзнавство, філософія та психологія релігії. Ми тільки говоримо: ці людські механізми діють цілком і вичерпно в язичницьких релігіях, але вони недостатні для пояснення християнства. Крім механізмів «архетипів», «проекції», «сублімації», «витіснення» тощо для пояснення християнства потрібен насамперед сам Христос. Можливо, поразка Спартака справді полегшила перемогу Христа. Але для цієї перемоги таки потрібний був Сам Христос.

З погляду біблійного богослов'я язичництво – це плід релігійних пошуків людей, а Заповіт – це результат того, що Бог Сам відкрив Себе людям. Біблійна релігія не є релігією Ізраїлю. Це не є система вірувань, вироблена єврейським народом в давнину. Біблія нав'язана Ізраїлю, а не створена ним [178].

Мойсей силою відводить свій народ з Єгипту («Мойсей сказав Господеві: Ти силою Твоєю вивів народ цей» - Числ. 14,13), і мета його сорока-літньої мандри - ... смерть його ж власного народу: «всі, які бачили славу Мою та знамення Мої, зроблені Мною в Єгипті та в пустелі, і спокушали Мене вже десять разів, і не слухали голосу Мого, не побачать землі, яку Я з клятвою обіцяв їхнім батькам; тільки дітям їхнім, які тут зі Мною, які не знають, що добро, що зло, усім малолітнім, що нічого не тямлять, їм дам землю, а всі, хто Мене дратує, не побачать її» (Числ. 14,20-23). Ті, хто народилися в рабстві, ті, хто надто просякнутий єгипетським магізмом і язичництвом [179], не можуть увійти до Святої Землі (навіть сам Мойсей лише здалеку бачить її, але не торкається Обітованої Землі). Ці сорок років - невпинна черга бунтів Ізраїлю проти Мойсея та його Бога.

Євреям не подобається їхня нова релігія («Доки бути цій злій громаді? Те, що вони нарікають на Мене,…?» - Числ. 14,27). І Мойсей не в захваті від народу свого. Ось його гірка сповідь: «І сказав Мойсей до Господа: Нащо Ти мучиш раба Твого? І чому я не знайшов милості перед очима Твоїми, що Ти поклав на мене тягар усього цього народу? Хіба я носив у утробі весь цей народ, і хіба я породив його, що Ти говориш мені: Неси його на руках твоїх, як нянька носить дитину, у землю, яку Ти з клятвою обіцяв батькам його? Звідки мені взяти м'яса, щоб дати всьому народові цьому? Бо вони плачуть переді мною і кажуть: Дай нам їсти м'яса. Я один не можу нести всього цього народу, тому що він тяжкий для мене; коли Ти так робиш зі мною, то краще умертви мене» (Числ. 11,11-15).