V. ЧИ Є ЖОРСТОКИМ СТАРИЙ ЗАПОВІТ? 1. З КИМ ЙШЛА ВІЙНА?

Сьогодні легше зрозуміти таємницю Ізраїлю, ніж сто років тому, тому що для її розуміння треба уявити світ, у якому живуть лише язичники. Треба уявити світ, у якому Євангеліє ще не проповідане, а навколо роєм рояться маги, чаклуни, шамани, духи та боги. Сьогодні це зробити простіше. Знову обивателі лякають один одного порчами і пристрітом, знову мандрівні шамани пропонують свої послуги з «привороту» та «відвороту». Знову довкола ярмаркове буяння імен і масок різних духів і божеств, окультних слів, що позначають всілякі «плани», «еони» та «енергії». Люди забули, що можна просто встати перед Богом і без будь-яких складних ритуалів, заклинань і красномовних імен сказати: «Господи!».

І як мало коли на книжкових розвалах, що захаращують міські перехрестя і підземні переходи, сьогодні можна зустріти книгу про православ'я, так само випадково три тисячі років тому можна було у світі почути слово про Єдиного Бога.

Ізраїль з'явився на арені світової історії пізно та на дуже обмеженій ділянці землі. Вже не одне тисячоліття культурної історії людства було позаду. Вже було збудовано єгипетські піраміди. Вже були складені шумерські оповіді. Вже фінікійські кораблі борознили Середземне море… На Криті вже було збудовано лабіринт…

Вже багато разів у різних країнах і племенах були розказані дивні міфи про те, що Бог був повалений або вбитий. А на Його місце осіли нинішні небесні «володарі» – ваали. Так вірили родичі євреїв – мешканці Ханаану. Вони були переконані, що вищий Бог був повалений своїм правнуком на ймення Ваал. Цей міф із близькосхідних, швидше за все, хетських, переказів перейшов до греків [163] (зі зміною імен він тепер розповідав про Зевса і Кроноса). У Шумері вірили, що нинішній їхній владика – Мардук – прийшов до влади, вбивши первинну богиню на ім'я Тіамат.

Люди кланялися духам, про які й самі знали, що не є Богом, тобто Початковим творчим Буттям. Релігія була невідривна від магії та чаклунства. І не лише слабкість людського духу була причиною забуття про Бога у релігіях народів Землі. Ті духи, яких вони різноіменно закликали, були досить реальні. Вони могли надавати деяку допомогу – але за умови, що людське шанування замикатиметься на них і не шукатиме Бога.

У людства була вже довга і дуже успішна релігійна історія на час Мойсея (талмудичний юдаїзм вважає, що Мойсей жив у роках 1391—1271 до нової доби). Те, що сталося з Мойсеєм, не зрозуміти, якщо дивитися на нього лише з нашого часу та за нашими мірками. Коли світить Сонце – скіпи здається непотрібною бо виробляє швидше кіптяву, ніж світло. Але уявімо, що Сонце ще не зійшло. І тоді знайдеться привід сказати добре слово і про скіпу.

Жорстокості Старого Заовіту – передусім стосовно жителів Ханаану, яких підкорювали євреї – здаються жахливими. Але, по-перше, якщо у нас створюється про нього  (про Старий Заповіт) саме таке враження – отже, він таки привів до тієї мети, заради якої був колись даний. Ми і наш світ дійсно стали кращими. Моральне почуття загострилося. Ми стали здатні обурюватися тим, що в інші часи здавалося само собою зрозумілим.

Ненависть Ізраїлю до мешканців Ханаану стане хоча б зрозумілою, якщо ми усвідомимо, з чим саме євреї там зустрілися. У Ханаані, Фінікії та Карфагені (Карфаген - «Новий город» - був північноафриканською провінцією Фінікії) шанувався бог на ім'я Ваал (звідси – відомі всім імена: Ганнібал «милостивий до мене Ваал» і Гасдрубал (Азрубаал) «Ваал допомагає») [164]. То справді був бог сонця (Ваал-Хаммон – «володар жару») і водночас родючості. Але жертви цьому сонячному божеству приносили ночами. Ці жертви спалювалися у т.зв. тофетах (букв. «Місце спалення людей»; див. 2 Цар. 23,10, Єрем. 7,31). Останки ховали в цьому ж дворі у спеціальних урнах, над якими ставились стели... Які жертви? – Діти…

«Антропологічні дослідження останків таких жертв показали, що 85% жертв були молодшими за шість місяців... Щоправда, жертву не спалювали живою; дитину спочатку умертвляли, а вже мертву спалювали на бронзових руках статуї бога, причому відбувалося це вночі при звуках флейт, тамбуринів та лір. Таке жертвопринесення називалося молк чи молок. Неправильно зрозуміле, воно стало приводом для конструювання фінікійцями бога Молоха, що пожирає людські життя… У жертву приносили головним чином дітей аристократів. Це збігалося зі старовинними уявленнями про обов'язок тих, хто очолював громаду, перед богами… При облозі міста Агафоклом було спалено понад 500 дітей – з них 200 було визначено владою, а 300 пожертвовано добровільно… Дитячі жертвопринесення відбувалися щороку» [165].

Божий Промисл привів євреїв у землю, володарі якої (і їхні найближчі родичі!) практикували релігію, найбільш контрастну, стосовно їхньої власної. Навіть язичники обурювалися релігією Ханаана. Перський Цар Дарій, залучаючи фінікійців стати його союзниками в поході на Грецію, ставив їм як умову союзу - відмову від людських жертвоприношень [166]. Не викликала пунічна «духовність» захоплення і греко-римських авторів.

Як справедливо зазначив Г. К. Честертон, «дуже різні, несумісні речі любили консули Риму та пророки Ізраїлю. Але вони ненавиділи одне й те саме» [167]. Пунічні війни Риму, заклик Катона Старшого «Карфаген має бути зруйнований», закляття, накладене римлянами на саме місце міста, вщент зруйнованого армією Сципіона [168], мають спільне моральне коріння з наказами Іісуса Навина, що випалював землю Ханаана [169] від людей, чий релігійний розум потьмянів на стільки, що вони в жертву своєму богу приносили своїх же первістків, а свою богиню вшановували священною проституцією (надаючи іноземцям права входу до своїх храмів – заради того, щоб ті змогли там позбавити невинності ханаанських дівчат).

Буває потрібно очистити заражене середовище, щоб зберегти здоров'я. Фанатизм у Біблії попускається – перед язичницькими крайнощами він буває меншим злом, ніж байдужість. Армагеддон – слово, яке стало синонімом священної війни, походить від імені ханаанського містечка Мегіддо, при розкопках якого «знайшли в фундаменті стіни посудину з останками дитини, очевидно, жертви, принесеної при закладці» [170].