IV. ЯКЩО ПРАВІ «СВІДКИ ЄГОВИ»

Майже всі вже зустрічали біля порога своєї квартири або на вулиці групки людей, які розповсюджують журнал «Вартова вежа» разом із книжками на кшталт «Ти можеш жити вічно в раю на землі». Це люди із секти «Свідків Єгови». На прикладі цієї нав'язливої секти добре видно, як легко, зайнявшись перетлумаченням християнства, непомітно вбити його душу. Вони називають себе християнами і визнають Новий Заповіт, але при цьому заперечують Трійцю і вважають, що Христос є пророком, але ніяк не Богом.

Я не буду зараз розбирати їхню аргументацію. Я просто спробую погодитися з ними і визнати, що Христос не Бог. Христос – вчитель, пророк, проповідник. Але не Бог.

Такими очима дивляться на Нього дуже і дуже багато людей, які взагалі не мають жодного відношення до «Свідків Єгови». Я навіть сказав би, що взагалі — це буденна і природна точка зору. Щоб визнати у Христі Бога, потрібен подвиг віри. А щоб побачити в Ньому просто філософствуючого галілейського мандрівника жодного зусилля, ніякої особливої пильності духовного погляду не потрібно; таке сприйняття цілком розумно і буденно.

Але чи можна прийняти Євангеліє, якщо не приймати Божественність Христа? Якщо прочитати Євангеліє очима людини релігійної, але не віруючої в Трійцю – що відкриється на сторінках християнського Писання?

Якщо «Свідки Єгови» мають рацію, то немає більш огидної релігії, ніж релігія Євангелія. Адже християнство каже: «Бог є любов». А той, хто помер на Голгофі, виявляється, аж ніяк не є Богом. Що ж виходить? Якщо Христос не був Богом, то той Небесний «Отець», якого Іісус благає пронести повз Нього чашу страждань, виявляється не кращим за тов. Жданова [161], який закликав ленінградців мужньо переносити тягар блокади і терпляче сприймати зменшення карткових видач - але сам не відчував ні холоду, ні голоду. Дивний Бог, який вимагає, щоб Його іменували любов'ю, але сам не приймає найвищого служіння любові, доручаючи його іншому – Христу.

Якщо Бог сам не страждав на Голгофі — чому і за що ми повинні дякувати саме Йому, побачивши розп'ятого Сина Марії? Бог Старого Заповіту каже: «Мої слави не дам нікому» (Іс. 48,11). А чи не викрав Він чужу славу? Чи не привласнив Він Собі ту людську подяку, яку ми мали б принести до гробниці галілейського проповідника?

Кому я маю бути вдячний більше? Командувачу, який із свого безпечного командного пункту дав дозвіл на військову операцію, чи тому солдатові, який, ризикуючи своїм життям, вирвав мене з рук терористів?

За словами Писання, Бог Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас (Рим. 5, 8). Але якщо Христос – не Бог, то як смерть іншого може довести Божу любов? Припустимо, у нашому будинку Іван, який живе на третьому поверсі, помер, рятуючи Олексія з другого поверху. Чи доводить жертовна смерть Івана, що Олександр із п'ятого поверху виявив через неї свою любов до Олексія?

Євангеліє вчить, що немає більшої любові як покласти своє життя за ближніх своїх. Але Бог, який дає цю заповідь, сам, на думку Свідків Єгови, чинить інакше. Не своїм життям Він жертвує заради людей, а життям самих людей: кращого з людей заради прощення гірших. Чужим стражданням Бог омиває чужі гріхи. Дивлячись на смерть Христа, Бог вирішує змінити своє гнівне ставлення до людей. Кров Христа застилає Йому очі так, що Він уже не бачить інших беззаконь і все прощає. Бог проливає чужу кров, щоб змінити своє ставлення до людей.

Якщо Христос - не Бог, а всього лише «вчитель» або «пророк», у такому разі для Бога Іісус не більш ніж жертовна тварина, чию кров люди повинні чомусь пролити для того, щоб викликати милостиве ставлення до себе в Того, перед чиїм Всевидячим оком була пролита кров Жертовного Ягнята. Якщо Христос - не Бог, то немає у світі книги, яка більше ображає моральне почуття. Люди довго і зі смаком грішили – і Бог на них гнівався. Нарешті, люди зробили найгірше, що вони могли зробити - вони вбили єдину світлу людину на землі. І у відповідь на цей злочин Апостоли Христа чомусь заявили, що після вбивства Христа Бог більше на людей не гнівається, що наші гріхи обмиті кров'ю Іісуса...

Для єговістів Христос не більше, ніж якась істота, яка страждає за чужі гріхи і використовується двома іншими сторонами, щоб з'ясувати їхні стосунки між собою. Бог гнівається на людей через те, що люди порушили Його заповіді. Але люди Старого Завіту вбивають тварину - і Бог умилостивляється. Виходить, що і в Новому Завіті Богу, щоб змінити своє ставлення до людей, треба дозволити людям убити якогось втіленого Ангела.

Бог «Свідків Єгови» поклав хрест на плечі Свого творіння. Бог християн, які вірять у Трійцю, Сам узяв хрест на Свої власні плечі.

Якщо Христос помер за нас, якщо Христос виявив ту любов, якої більше не може бути, і якщо при цьому Христос не був Богом - то одне з двох. Або християнин, тобто той, хто дійсно полюбив Христа, має стати атеїстом: він шанує Христа, любов якого він бачив і пізнав, але нічого не бажає знати про Бога, який свою власну любов до людей не виявив нічим. Або Він повинен почитати Бога саме за те, що той дозволив убити кращого з людей...

Якщо за мене помер Христос – чому я маю за це любити Бога? Якщо Христос не Бог, за що ж дякувати Богові? Від смерті нас визволив Христос, Бог же лише дав Йому дозвіл діяти через любов. Не Батькові ми повинні дякувати, а лише Христу. І врятовані ми творінням, не Творцем. Отже, за логікою «Свідків Єгови» Христос своїм подвигом поставив під загрозу саму суть монотеїзму. Він настільки запам'ятався в пам'яті людей, що затьмарив Собою Єгову. І лише природно, що ім'я Єгови було забуте врятованими людьми. Бог це не міг не передбачити. Навіщо ж Він запропонував такий спосіб визволення людей, що неминуче привів людей до шанування не-Бога, тобто у владу язичництва? Бог завжди так старанно дбав, щоб Ізраїль не став надто шанувати своїх героїв та вчителів (гробниця Мойсея була прихована від народу) та свої святині (знищення мідного змія). І раптом така помилка...

Якщо «Свідки Єгови» мають рацію, то я можу їх привітати з вражаючим відкриттям: виявляється, одним із найперших атеїстів у світі був... апостол Павло. Саме він одного разу сказав: Я розсудив бути нічого незнаючим, крім Іісуса Христа, і притому розіп'ятого (1 Кор. 2, 2). Якщо Христос — не Бог, то Павло, який сказав, що він не бажає знати нічого і нікого, крім Христа, тим самим заявив і про те, що не бажає знати і Бога. Христос затьмарив Своїм Хрестом Небо. У такому разі Христос не відкрив Отця, а сховав Його за Собою.