2. У ПОШУКАХ «ТРЕТЬОГО ЗАПОВІТУ»

У цій зустрічі з людиною, яка претендує на те, щоб стати автором «Третього Заповіту», у найяскравішій формі виявилося те, що помітно й у інших релігійних «новаторах». Вони беруться оновлювати те, з чим знайомі вельми поверхнево. Іноді вони просто не знають Біблії та православ'я [139]. Іноді – навмисно спотворюють і те, й інше. Іноді вони не зі своєї волі користуються антиправославними карикатурами, які у їхню свідомість вклав хтось інший (інерція атеїстичного чи сектантського виховання, преса, мода тощо).

В останньому випадку розмова з таким «реформатором» може нагадати знамениту бесіду, яка ще в минулому столітті відбулася між одним священиком і атеїстом. При випадковому знайомстві невір із деяким апломбом продекларував своє «свободумство»: «А знаєте, батюшка, Ви, можливо, будете вражені, але я не вірю в бога». «Що ж, - спокійно відповів священик, - я теж». І потім пояснив співрозмовнику, який був здивований: «Бачите, я теж не вірю в такого бога, в якого не вірите Ви. Я не вірю в бородатого старого з поганим характером, якого Ви уявляєте собі коли чуєте слово Бог. Бог, Якому я служу і Якого проповідує моя Церква – інший. Це євангельський Бог любові. Ви просто не ознайомилися всерйоз із вченням нашої Церкви, і тому, не знаючи істинного образу Бога, відкидаєте хибну карикатуру на Нього. І в цьому Ви маєте рацію».

Помилка того атеїста була в тому, що він замість образу Бога Любові замість Христа склав у своїй свідомості образ поліцейського наглядача. Помилка тих людей, які мають намір «доповнити» Євангеліє, полягає в тому, що вони замість образу Бога Любові теж поставили якогось саморобного ідола - цього разу назвавши його «Великим Учителем». Якщо Христос лише вчитель і проповідник першого століття, то при всій повазі до Нього цілком природно доповнити Його проповіді, виходячи з досвіду, накопиченого людством за наступні двадцять століть.

Знання можуть розширюватись. Але чи можна сказати, що за ці віки ми навчилися любити більше, ніж Христос? Якби Христос розповідав людям про Божу любов - можна було б сподіватися на появу інших проповідників, які могли б про той самий предмет говорити не менш талановито, але при цьому беручи приклади для своїх притч із сучасного побуту. Але Христос не розповідав про любов Бога так, як розповідають про щось об'єктивне, зовнішнє, відмінне від самого оповідача. Він не говорив про Бога так, як ми говоримо про іншу людину та особливості її характеру. Він - явив цю любов Божу. У Христі Бог не розповів про Себе, а дав Себе людям.

І, отже, того, хто наважиться перевершити Христа, можна і потрібно зустріти простим питанням: а чи точно твоя любов перевершила любов Христову? Не твоє красномовство цікавить мене. Ти поясни: що не змогла виконати Жертва Христова, і як саме недолік цієї Жертви ти збираєшся поповнити своїми промовами? Ти впевнений, що Бог щось приховав, щось не дарував нам у Жертві Свого Сина, і що тепер цю приховану енергію Божої любові Бог дарує нам, втілившись у тебе?

Добре, до хреста ти ще не дійшов. Але навіть у своїй теорії, у своїй богословській творчості– чим же ти перевершив досвід християнського розуміння таємниці Христової любові?

Ти маєш намір збагатити християнське богослов'я досвідом, накопиченим іншими традиціями і дати нове, не середньовічне релігійне мислення. Ти вважаєш, що Заповіт, колись названий Новим, уже «спорохнявів». Ти кажеш, що із Старим Заповітом люди жили менше п'ятнадцяти століть, а з Новим уже двадцять. І ставиш питання, яке здається тобі риторичним: На порозі третього тисячоліття чи не настав час дати «Нове Євангеліє», нову релігію людству? Чи не природно припустити, що настає епоха «Третього Заповіту»?

Справді - весь світ, що колись був «християнським», вирує, щороку виплескуючи з казана своїх релігійних пошуків сотні нових сект, тисячі книг, «вчителів», «гуру», «контактерів», «чудотворців», «пророків» і просто «живих богів» що з’явились зненацька. Триста тисяч святих та пророків! Через п'ять років після скасування в Радянському Союзі державного безбожжя вже на кожних триста п'ятдесят осіб припадає один «богообраний» чудотворець! І це цілком близько до стандартів сучасного «цивілізованого світу»: за твердженням американського сектолога Г. Дж. Беррі «в одному Лос-Анджелесі близько тисячі активних «контактерів» [140]. І «інформація», яка надходить до всіх цих людей «з глибин Космосу», в принципі одна: настав час відкласти в бік Євангеліє і перейти до окультизму, який і буде «Третім Заповітом».

Я ж цю «космічну інформацію» зустрічаю простим питанням: а чи можливе щось справді нове в релігійній історії людства після Нового Заповіту? Чи може в принципі виникнути деяке вище уявлення про Бога, ніж те, що викладено на євангельських сторінках? Чи можемо ми уявити релігію, яка дає більш піднесене уявлення про Бога, ніж те, що вже багато століть зберігається християнами?

Припустимо, що це можливо. Припустимо, що на порозі третього тисячоліття після Різдва Христового людство готове до прийняття «Третього Заповіту». Припустимо, що в різних релігіях світу зберігаються шматочки єдиної мозаїки і їх можна скласти докупи, щоб отримати, нарешті, цілісний образ Божества.

Однак очевидно, що на цьому шляху «синтезу» та «еволюції» має бути збережено все найкраще, що було знайдено та закріплено у колишніх релігійних пошуках людства.